Златопіль - Усі Новини Кіровоградщини



Останні новини

Читати усі новини

Отзывы, цены твердотопливных котлов

 
Экономное отопление для дома
П'ятниця, 16 березня 2018 13:00

Є імена, які зорею сяють

Багата на талановитих людей земля Кіровоградщини. Серед них – уродженці  Ульяновського (зараз Благовіщенського –авт.) району. У Мечиславці народився майбутній доктор педагогічних наук професор та співаючий ректор Київського університету культури та мистецтв Михайло Поплавський, в Ульяновці – доктор педагогічних наук професор Ігор Добрянський, у Грушці – літературознавець, критик Микола Равлюк, у Вільховому – педагог, поет, фольколорист Володимир Яремчук, який нині живе у Долинській,  у Великих Троянах народилися  українознавець, поет, філософ Василь Хитрук та професор Анатолій Чабан. І це не все. Скажіть, який ще район області, крім Благовіщенського,  може похвалитися   одразу аж трьома своїми відомими земляками - лауреатами однієї з найпрестижніших в державі  нагороди – обласної літературної премії  імені Євгена Маланюка? 
За останні шістнадцять років лауреатами премії стали поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, незабутній Сергій Колесников, який народився у селі Кам’яний Брід, неординарні особистості - доктор філологічних наук, професор Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О.С.Пушкіна, член Національної спілки письменників України, заслужений працівник народної освіти України Леонід Куценко з села Вільхове, якого вже теж немає серед нас. Лауреатом обласної літературної премії  імені Євгена Маланюка за книгу «Слово-людина-час: студії з літературознавства, культурології та соціальних комунікацій» в номінації «Літературознавство і  публіцистика», а 2017 рік  стала Антоніна Гурбанська - його землячка з села Грушки, з якою Леонід  Васильович  навчався у сімдесяті роки  у Кіровоградському педінституті. Нині вона - доктор філологічних наук, професор Київського університету культури та мистецтв, заслужений працівник культури України, член  Національних спілок  - письменників і журналістів України.
У недавній  розмові  наша землячка згадала  про свою любов до рідної матусі, яка  готується влітку цього року до своєї  вже 91-ої річниці від дня народження.  Тоді і виникло в мене бажанння роповісти про цю дивовижну  земну жінку і матір, яка дала життя і виховала  дочку, якою гордяться не лише в районі та області, відомого літературознавця педагога –вченого української держави. 
«Кланяюсь тобі, моє село, від суєти історії далеке. Ти моє пречисте джерело з добротою мудрого лелеки»
Ці поетичні рядки можна без вагань поставити епіграфом до багатого на зустрічі та події життя Серафими Федорівни Орищук. Вона народилася у  Грушці Ульяновського району. І досі памятає  старенька несхололі стежки  свого  нелегкого дитинства, однак  не зупинялася на шляху, а простувала життям, йдучи  через терни та яруги аби отримати освіту під час навчання у місцевій семирічній школі.Пізніш закінчила в Одесі з червоним дипломом Школу підготовки керівних  колгоспних кадрів. А ось про  здобуття вищої освіти  не думалося, бо нестатки обсіли житло без  батька, який не повернувся з війни. Тому треба було не лише про себе думати, а й ставити на ноги молодшого надесять років рідного брата За  довге життя вона, дитина минулої війни,  набачилася  і радощів,  і горя.  Не прагнула визнання та нагород, хоча має їх за своє життя чимало. Найвищою нагородою для себе вважає й зараз повагу рідних  односельців. Завжди працювала  біля землі, здебільшого з сапою в  натруджених руках, -  сумлінно  й на користь людям.Протягом тривалого часу  очолювала садівничо-городню бригаду.

Незважаючи на пенсійний вік і роками невтомної праці  підірване здоров’я, продовжує працювати на землі. Має  невелике господарство, порається по хаті з усталеною  думкою про те, що   є  доброта на світі.  Переконана у тому, що справа, ясна річ, не в тому, що тобі таланить. Просто треба намагатися приносити людям щастя і тоді воно повернеться до тебе, помноженим удвічі. 
Вважаю, що саме мамине виховання разом зі школою вплинули на мій життєвий вибір, - ділиться роздумами Антоніна Гурбанська. -   Я впевнена у тому, що найбільше щастя – відчувати свою потребу в людях.  І не треба боятися жити, а любити на повну силу, відчувати смак життя. Особливо тоді, коли ця діяльність приносить результат, дає людині стимул для подальших творчих звершень.  Немов  на крилах завжди лечу до рідної хатинки, де живе мамочка  з її тривогами за мене та турботами, вважаючи мене разом з двома дорослими онучками, що теж, як і я сама,  мають педагогічну освіту.  І якщо запитаєте, що взяла від маминої науки, то відповім без роздумів – любити свй край, людей, свою рідну мову. Матуся для мене – символ усього найкращого і найдобрішого, мудрі поради якої - це ціла книга, яку беру й сьогодні у життя.Вже давно живу у Києві. Там доросле життя із своїми труднощами. І поруч немає батьків, які завжди за тебе щось вирішували, підтримували, допомагали. Я вже давно самостійно долаю життєвий шлях. Однак з відстані сотень кілометрів кличе до себе мала батьківщина. Тому за будь-якої слушної нагоди завжди приїжджаю до рідного села, бо у ньому манить  теплом мамина оселя, якій   поспішаю назустріч. Просто посидіти з мамою вдома. Згадати минуле, порадитися. А інколи просто помовчати разом. І ці зустрічі додають мені фізичних і моральних сил, усвідомлення того, що поруч зі мною – найрідніша людина, яку дуже люблю і якою горджуся.

Анатолій Саржевський
Фото з  домашнього архіву Антоніни Гурбанської
 

Поділитися у соціальних мережах:

Прочитано 167 разів

У Вас немає прав на написання коментарів. Будь ласка, авторизуйтесь або пройдіть реєстрацію на сайті.

Проектування, монтаж, підключення та сервісне обслуговування СЕС у Кіровоградській області