Златопіль - Усі Новини Кіровоградщини



Останні новини

Читати усі новини

Отзывы, цены твердотопливных котлов

 
Экономное отопление для дома
Четвер, 10 травня 2018 16:30

Терористи й експропріатори Єлисаветграда

Повітовий Єлисаветград накривався кількома хвилями політичного тероризму. Найпишніше він розцвів у період так званої першої російської революції 1905-1907 років. Конкретно в місті його прояви відчувалися не так випукло, як у тій же Одесі чи Катеринославі – найближчих центрах заворушень. Розміщений на півдорозі між великими містами, Єлисаветград був неабиякою кадровою, ресурсною та ідейною базою тероризму. Тут у провінції, у відносній тиші, де вибухи не лунали, і  постріли траплялися вкрай рідко, планувались численні експропріації, без коштів з яких немислимі були теракти, збори, мітинги та друк партійної преси й листівок. 
До 1905 року в Україні склалося кілька революційних груп радикального штибу, де вихідці з нашого краю стали помітними бойовиками. 
Одеса тоді вмить перетворилася на полігон: 14 січня вибух у магазині Флоринова, 21 січня напад на дім купця Лимонова, 28 січня напад на касу фірми «Гвоздь», 6 лютого метання бомб в магазин Бомзе, 21 лютого напад на магазин Корніка, 25 дютого грабіж на взуттєвій фабриці, 28 лютого вибух на Одеській біржі, 17 березня метання бомб в магазин Вейдера, 20 квітня напад на поліційний пост, 10 травня напад на магазин і дачу купця Філоматецького, 30 травня низка грабежів складів і механічної майстерні  і т. д. Заключний акорд 1905 року пролунав 17 грудня в кофейні Лібмана. Того вечора група бойовиків, якими керували Копель Ерделевський та Ольга Таратута, кинули 6 бомб (шоста не вибухнула). «Актив», як заявляли виконавці, склав близько 50 загиблих і поранених. З іншими джерелами вибухи ці призвели до руйнацій в кафе на суму 6 тис. рублів і поранення всього п’яти чоловік серед відвідувачів і обслуги кафе. Однак, галаслива листівка «До всіх робітників і робітниць» патетично закликала ло масового терору: «Ми, робочі анархісти-комуністи, не знаємо пощади до кровопивців. 17 грудня грянув грім! То наші бомби увірвались до буржуйського вертепу, і місце, де вони обжирались за награбовані у рабітників гроші, місце, де вони віддавались розкошам і жируванню серед сотень тисяч голодних, бездомних, невдягнутих, забутих, місце бенкету перетворилося для них в місце смерті…».
Учасник тих подій, уродженець Єлисаветграда Копель Мошков Ерделевський (кличка «Густав-Олександр»), з родини багатого купця, ще в 90-і роки XIX століття примкнув до социал-демократів, але після знайомства з теорією «робітничої змови» Махайського від есдеків відійшов, організувавши в Одесі, де проживав у 1903-му, махаєвський гурток «Непримиримих». Потім переїхав до Катеринослава. Там відмітився як творець Партії боротьби з дрібною власністю і всілякою владою  на махаєвсько-анархістских засадах. У серпні 1904 року арештований і вивезений до Петербурга, та за браком доказів звільнений. У 1905 році бачимо Ерделевського вже активним анархістом, членом Єлисаветградської групи анархістов-комуністів (чернознаменців), відповідальним за «екшни» і «екси». Одружений із сестрою Ольги Таратути Хасею, теж терористкою. Після «лібмановського» акту при затриманні відстрілювався, поранивши кількох поліціянтів та двірника. Ще до суду симулював душевне захворювання і вислизнув за кордон, уникнувши покарання. У грудні 1907-му повернувся у Росію. Організовував Бойові інтернаціональні групи анархістів-комуністів у Катеринославі, Бердичеві, Єлисаветграді. Березень 1908 рік, Одеса, арешт, недостача доказів, Швейцарія. В Женеві очолив групу анархістів-комуністів «Бунтар» і редагував однойменну газету. Восени цього ж року знову в «рідній» імперії. 8 грудня у Вінниці разом з двома іншими анархістами тринадцять годин відстрілювався від поліції, що вислідила їх. Застрелився, коли скінчилися патрони. 
Восени 1905-го в Одесі діяла ще й автономна група анархістів-комуністів,  керована «Робертом», «Мойсеєм», він же Мойша Ерделевський – родич Копеля Ерделевського – єлисаветградський міщанин і аптекарський учень. При обшуку в нього на конспіративній квартирі знайдено профільну литературу, довідник з виготовлення бомб, їх складники. Цей Ерделевський отримав 15 років каторги. 
До двору Ерделевським прийшлися й інші земляки-єлисаветградці. 
Таратута Олександр Григорович (Овсій-Меєр Гершкович) народився 1879 року в Новомиргороді Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. У революційному русі з 1895-го. Брат Віктор теж займався грабежами на користь більшовиків. У 1900–01 Олександр навчався в Київському університеті, виключений за участь в студентській демонстрації. Тут нічого дивного немає, бо всі революціонери, вихідці з Єлисаветградщини, десь якось колись чомусь трохи навчалися і могли вслід за Максимом Горьким назвати ті обставини «мої університети». У 1903 Таратута добирається до Швейцарії, де примикає до анархістів-комуністів. Наступного року веде революційну роботу вже в  Росії. Одночасно (от Фігаро!) на своїй квартирі в Єлисаветграді за гроші місцевих меценатів організовує підпільну друкарню. А в грудні цього ж року їде на з’їзд російських анархістів у Лондоні. Січень 1905 року ознаменувався арештом при переході кордону з вантажем вибухівки. Тому й не засвітився в кофейні Лібмана. А 1906-го втік із заслання. Учасник подій 1906-07. В 1907 знову арештований і засуджений до 3 років каторги. У 1910 році нова втеча. А період 1911-17 пережив у Франції аж до повернення у травні сімнадцятого до Росії. Займався кооперативним рухом, редагував газету анархістів «Голос труда». Розстріляний у 1937 році. У анархіста і перша дружина теж була напрочуд динамічна і креативна. 
Елька Гольда Ельївна Рувинська (1875), більше відома як Ольга Іллівна Таратута, народилася в бідній міщанській єврейській родині в глухому містечку Херсонського повіту Ново-Дмитрівці. Учителька за фахом, вона в 1897 році увійшла до соціал-демократичного гуртка в Єлисаветграді. Там же починав революційну кар’єру і її чоловік Олександр Таратута. В 1901-1904 р.р., перебуваючи емігранткою у Швейцарії, Ольга познайомилась з групою російських анархістів. Повернувшись додому, жінка осіла в Одесі, виявивши себе активною учасницею групи «Непримиримі». Серед колег її знали як «Бабушку», бо, маючи за плечима майже тридцятилітній вік, була найстаршою між однодумцями. Після «Лібмана» засуджена до 17 років каторги. В 1906 втекла з тюрми і в березні 1907 таємно перебралася до Швейцарії. Але восени знову об’явилася в рідних краях. Арешт в Катеринославі 1908 року призвів до 21-річного каторжного строку. У 1917-му звільнена. За часів Махновщини – представник Махна при штабі Південного фронту та член секретаріату Конфедерації анархістів України «Набат». «Батько» говорив, що знає тільки трьох справжніх анархістів: себе, Воліна і Ольгу Таратуту.  У 1920-му арештована радянцями, у 1922-му вислана у Вологодську губернію. З 1924 року перебувала в Москві, Києві, Одесі. За підпільну анархістську діяльність у 1938 році страчена. 
Так склалося у цих людей, що терор став їх традиційною і родинною справою.
А чого тільки вартий, наприклад, такий собі Іуда Гроссман. 
Народився в лютому 1883 року в заможній купецькій родині в містечку Новоукраїнці. У політику встряв під орудою старшого брата Олександра (Абрама), котрий в 1897 році створив Єлисаветградський гурток «Південно-російського союзу робітників», в якому опинився й Іуда. Брати вперше арештовані в 1898 році. З 1899-го Іуда проживає в Новоукраїнці під гласним наглядом поліції. 
Влітку 1902 року молодший Гроссман емігрував до Європи, а 1903-го в Лондоні перейшов на анархістську платформу Кропоткіна. Того ж року Гроссман відвідав Женеву, де увійшов до тамтешньої групи анархістів-комуністів «Хліб і воля». Зарубіжне турне виявило в ньому неабиякі задатки теоретика.
У 1905 році організує групи «чорнознаменців» в Одесі, Миколаєві, Єлисаветграді, Катеринославі, Києві. В 1905 видавав у Єлисаветграді нелегальну газету «Черное знамя», в якій закликав революціонерів до тотального терору проти буржуазії та до організації збройних бунтів проти влади. Тоді остаточно визріли «теорії» Гроссмана. Він виступив прихильником негайного збройного виступу, який можна спричинити тільки крайніми заходами. Був антисиндикалістом і прихильником анархо-комунізму. Навесні 1906-го Гроссман їздить імперією, організовуючи вибухи і відстріл буржуазії та крупних царських чиновників.
Особняком серед терористів-єлисаветградців стояли Лев Іванович Зільберберг (1880-1907) і його сестра Євгенія (1884-1940). Народилися в родині єврейських вихрестів. Навчалися в тутешніх гімназіях, а потім у московських. У 1899 році Лев пішов до Московського університету, але не закінчив, бо на початку 1902 року заарештований аж у Севастополі за участь у студентських виступах і засланий до Сибіру. Там одружився з політкаторжанкою Ксенією Пампіловою. Пару згодом  амністували і обоє у Твері 1903 року вступили у партію есерів. Навесні 1905 року Лев з дружиною стали членами їх бойової організації. 
Новонавернений терорист виконував підготовчі роботи – налагоджував потрібні зв’язки, діставав і перевозив динаміт, готував фальшиві документи тощо. Скромний та акуратний, мовчки брався за всяку необхідну роботу. Що було в нього на душі – ніхто не знав. Згодом допущений до планування і виконання терактів. 
Зільберберг, виданий поліції провокатором Є.Азефом, заарештований 9 лютого 1907 року. Повішений 26-річний земляк під прізвищем Володимир Штифтарь 16 липня 1907 року. Лідер есерів-терористів «блєдний конь» Савінков (одружений на Євгенії Зільберберг) у книзі «Воспоминания террориста» описував свояка: «...Він був ладно збитий, мускулистий і широкоплечий. За характером належав до людей з твердими переконаннями і сильною волею... Дружина його Ксенія, (партийна кличка «Ірина») була теж замкнута і мовчазна». Вона після страти чоловіка з немовлям виїхала за кордон і влаштовувала власну долю та доччину по-своєму. Померла в 1957-му в ізраїльському кібуці Наан, де проживала в останні роки. Життєписи дочки і сестри Зільберберга, теж бурхливі й багаті на події, залишимо поза увагою. 
А що ж у цей час твориться над Інгулом? 
Прокотилася низка розбійних нападів на поміщицькі господарства з метою залучення коштів для екстремістів. Найгучніше прозвучав масштабний розгром економії пані Бурдзинкевич з убивством власниці, убивство родини колишнього земського начальника Келеповського при пограбуванні його маєтностей. Почастішали підпали садиб сільських багатіїв. Група великих землевласників (Варун-Секрети, Саргані, Келеповські та інші) звернулася з листом-петицією до Прем’єр-міністра Столипіна про захист від насильства. 
Терористи попереджали єлисаветградських багатіїв, що при відмові у спонсорстві їх жорстоко каратимуть. Ось одному з тутешніх Барських наприкінці липня наступили на мозоль, передаючи листом «привіт з Новоукраїнки». Можливо, від братів Гроссманів, де вони нагадували про давнішні домовленості. З нього вимагали 500 рублів, а він відмовив. Отож і загинув 28 серпня 1907 року. Наступного дня «Голос Юга» подав: «Вчера, около 1 часа дня при выходе из большой синагоги местный купец Абрам Барский сделался жертвой мести со стороны анархистов. По окончании богослужения он вышел в сопровождении знакомых и родственников из калитки синагогального двора, выходящей на Московскую улицу, и направился к Невской, разговаривая и шутя. К  нему подбежали двое молодых людей. Один из них крикнул: – Посторонитесь! Я – анархист-коммунист! Сопровождавшие расступились. Тогда неизвестный произвел выстрел. Барский зашатался и упал на мостовую, а шедшая с ним об руку дама упала вместе с ним и лишилась сознания. Выбежавшая от синагоги публика подняла раненого, уложила его на извозчика и отвезла домой. Там он скончался. Собравшиеся указали, что анархисты с браунингами в руках побежали по Невской улице вниз направлением к базару. Немедленно в погоню за ними были брошены несколько конных городовых и много пеших. Однако настигнуть их не удалось». Очевидці розповідали, що втікачі кричали «Ми – анархісти!», і перехожі чи зі страху, чи з повагою, розступалися. Як виявилося, ця ж пара відвідала ще й підприємця Шполянського, але там все відбулося без ексцесів. Невдовзі поліція затримала убивцю Бродського. Газета «Голос Юга» на початку грудня 1908 року повідомляла, що 18-річного Лейбу Яріна повішено. 
Інші ультиматуми 1907 року «грошовитим лантухам» виконувались беззастережно. Одинадцятого жовтня «жертвував» круглу суму на революцію якийсь торгаш Міценмахер, чотирнадцятого – Лаєвський, двадцять четвертого – власник фірми «І.Фіш і син», п’ятого листопада – Меїр Фіш, дев’ятого – власник взуттєвого магазину Гомберг. З Олександрівки привезли данину Ліфшиць, Гальперін, Медведовський загальною сумою понад 7 тисяч рублів. Це лише коротка вибірка з тих презентів, про які якимсь чином дізналася ширша публіка. 
Леонід БАГАЦЬКИЙ  
 
 

Поділитися у соціальних мережах:

Прочитано 565 разів

У Вас немає прав на написання коментарів. Будь ласка, авторизуйтесь або пройдіть реєстрацію на сайті.

Проектування, монтаж, підключення та сервісне обслуговування СЕС у Кіровоградській області