Златопіль - Усі Новини Кіровоградщини



Останні новини

Читати усі новини

Отзывы, цены твердотопливных котлов

 
Экономное отопление для дома
П'ятниця, 11 травня 2018 17:30

Пам'ять серця: спогад ветерана про події Другої світової війни

На війну мій співрозмовник  потрапив  маленьким на зріст ( 1 м 49 сантиметрів) сімнадцятирічним юнаком з виданою йому  на війні солдатською гвинтівкою Мосіна з примкнутим штиком  вищою від свого господаря  на цілих 17 сантиметрів. Новобранцем потрапив одразу  до вже звільненого Сталінграда, звідки й був направлений разом із своїми ровесниками у 43 запасний стрілецький полк. Який дислокувався в густих лісах Ульяновської області. А вже після переформування військового підрозділу червоноармійці були перекинуті на Воронезький фронт під командуванням  генерала армії Ватутіна

У складі 6-ї гвардійської армії молодший сержант  Микола Макуха брав активну участь в боях на знаменитій Курській дузі.  Тоді ж гітлерівці розробили план грандіозної військової операції «Цитадель», під час якої розраховували оточити та знешкодити військове угрупування наших військ ( як відомо з історичних джерел, ця операція закінчилася повним провалом – авт.).

Саме тоді, під час контрнаступу нацистів у напрямку Бєлгорода й Короча, який почався з району Томарівка на місто Обоянь,   командир відділення кулеметників  Макуха отримав бойове перше хрещення.

За йогоcловами, на сухій, випаленій сонцем землі, не залишилося живого місця від куль та артилерійських снарядів, якне було видно й  затягнутого чорними хмарами неба. Саме там отримав поранення і був направлений  до польового шпиталю, після лікування в якому воював зв’язківцем на другому Українському та Забайкальському фронтах.

Микола Семенович пройшов з боями територією Правобережної України, у тому числі Новоархангельського району на Кіровоградщині, Молдови, форсував  річку Прут, звільняв із боями землі Румунії, Угорщини, Австрії, а також  Чехословаччини, на території якої    зустрів нарешті вікопомний День Перемоги.

Незабутньою подіє в житті ветерана стала участь у Празькій стратегічній наступальній операції, проведеної військами 1, 2 та 4 Українських фронтів.

- Нашому пересуванню в напрямку Праги активно допомагали місцеві жителі. – згадує співрозмовник. – Вже опівдні 9 травня 1945 року в місто прорвалися з південного сходу передові частини моєї 65 гвардійської  танкової армії 2 Українського фронту під командуванням двічі героя радянського Союзу генерал – полковника танкових військ Кравченка. Ніколи не забуду радісні й зворушливі зустрічі в столиці Чехословаччини з жителями міста, де ми й святкували перемогу. Про ті давні події нагадує мені медаль «За освобождение Праги».

- Миколо Семеновичу, що Вам довелося брати участь і  у війні з Японією на Далекому  Сході…

- Це правда. Командувач Забайкальським фронтом маршал Малиновський наказав нашим військам непомітно зайняти вихідне положення для наступу, щоб опівночі 9 серпня 1945 року за місцевим часом без артилерійської та авіаційної підготовок сильними й мобільними передовими загонами почати наступ у складі Забайкальського фронту на Хінгано-Мукденському напрямі. Приблизно о четвертій годині ранку головні сили фронту перейшли державний кордон Монгольської Народної Республіки одночасно на всіх напрямках воєнної операції.

Колони наших  військ, грізної бойової техніки розтягнулися на багато кілометрів. Форсованим маршем вони стрімко просувалися вперед, не переймаючись спекотливим сонцем та хмарами куряви з-під коліс машин та танків. Запеклих боїв за подолання хребта Великий Хінган не було, однак  сам похід через Малий і Великий Хінган став для нас, воїнів, справжнім подвигом. Штурмом ми оволоділи багатьма населеними пунктами. Наш кабельно-монтажний батальйон відзначився під час прориву Маньчжуро - Чжамайнурського і Халун –Аршанського укріплених районів японців, форсування гірського хребта Великий Хінган, подолання безводним степів монголії та оволодіння з боями кількома містами Маньчжурії. І хочаяпонці користувалися фоно-індукторними апаратами зв’язку, про які ми тільки мріяли, все одно успішно забезпечували безперебійний зв'язок між підрозділами. До слова, він був потрібний не лише командирам. Поруч із нами, зв’язківцями,впевненішими ставали і солдати, і офіцери.

_- Чи справдилися ваші мрії про життя після війни?

- Я залишився в армії.Був направлений на навчання до Махачкалінського військового прикордонного училища, по закінченні якого служив на території Західної України. Пізніше - в Середній Азії. Обіймав посаду заступника командира застави, начальника 25 Червонопрапорного Одеського прикордонного загону, у якому проходили раніш службу 9 Героїв Радянського Союзу. Навчався у Вищій школі КДБ. Закінчив юридичний факультет Одеського університету. Останнє місце служби – контрольно-пропускний пункт міста Рені Одеської області. Демобілізувався з армії 1972 року і 32 роки потому працював військовим керівником  у кіровоградській школі № 32. Викладав предмет «Захист Вітчизни» для старшокласників. Навчав їх бути справжніми патріотами рідної української землі  Першим у місті мав педагогічне звання «Вчитель-методист».

- Вважаєте себе щасливою людиною;

Так. Бо маю дружну родину, трикімнатну  квартиру, пристойну пенсію. Зі своєю майбутньою дружиною, родом із Саратовської області, познайомився в Махачкалі під час навчання у військовому училищі. Маємо разом трьох онуків, двох дітей, двох онучок і правнука Сашка. Нагороджений двома орденами Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями  за бездоганну службу  трьох ступенів, знаком «Отличник погранвойск», багатьма іншими нагородами.

Добре те, що керівництво ветеранської організації Служби безпеки в Кіровоградській області не забуває ветеранів Другої світової, турбується про колишніх захисників рідної землі від нацистської чуми. Якщо дозволяє стан здоров’я, то завжди приходжу поклонитися жертвам війни до меморіального комплексу «Батьківщина - мати» на території Фортечних Валів. Цього року мені виповнюється 92 роки  життя. Вважаю, що без травня  сорок п’ятого року не було б ні незалежної України, ні сучасної Європи. Бо саме тоді наші воїни підняли прапор Перемоги, поклавши край найкривавішій драмі в історії людства»

Анатолій Саржевський

Фото автора та з домашнього архіву М.С.Макухи

 

 

Поділитися у соціальних мережах:

Прочитано 63 разів

У Вас немає прав на написання коментарів. Будь ласка, авторизуйтесь або пройдіть реєстрацію на сайті.