Златопіль - Усі Новини Кіровоградщини



Останні новини

Читати усі новини

Отзывы, цены твердотопливных котлов

 
Экономное отопление для дома
Четвер, 09 серпня 2018 16:00

Володимир Бондаренко: "Я давно чекаю горизонту крило молоде"

Вже багато років уродженець міста Кіровоград, колишній випускник шостої школи, живе  й працює на Сахаліні. Однак не забуває малу Батьківщину,  рідну мову українську, навчання у місцевому державному педагогічному інституті імені О.С. Пушкіна, де здобув вищу освіту 44 роки тому, отримавши диплом учителя української мови та літератури середньої школи.  

Працював за фахом у школах Донеччини, на видавничій та редакторській роботі в книжкових видавництвах України. Він  –   автор збірки поезій «Під вітрилами обріїв» (1977 рік).

Володя завжди гордиться своїм незабутнім батьком, Миколою Бондаренком,   старійшиною живописного цеху обласного центру, членом Спілки художників України, ветераном Другої світової війни, учасником численних виставок, зокрема, у кіровоградському художньому салоні, на яких були представлені його роботи різних років, які тематично відтворюють наше минуле і проблеми, що хвилюють.

Автор цих рядків познайомився з Володею наприкінці шістдесятих років на заняттях літературної студії  «Бригантина» при міській юнацькій бібліотеці  імені Т.Г. Шевченка. Його перший вірш з «подачі» поета Валерія Гончаренка, який дописав до нього два останні рядки, побачив світ у жовтні 1968 року на шпальтах кіровоградської обласної молодіжної газети «Молодий комунар» під  назвою «Червоний лебідь».

Вже наступного року його поетичні рядки  на чотири роки «заселили» сторінки багатотиражки «Радянський студент» Кіровоградського педінституту імені О.С. Пушкіна, які благословив до друку  редактор Володимир Романцевич:

 – У  творах  Бондаренка мені подобалася  свіжість його почуттів, юнацька безтурботність, експресивність і темперамент,  – згадує  у розмові Володимир Костянтинович. –  Писав швидко і легко. Він шукав і знаходив у поетичних образах стільки бентежності, нерозгаданої принадливості, що завоював  чи не найбільше симпатій серед  студентської молоді.  Автор інтимної лірики, він міг озватися раптом  віршами суспільного звучання, які давали змогу показати в поетичній формі своє обличчя всупереч усім обставинам і життєвим бурам.

Поезії Бондаренка 60 -70-х років  оптимістичні, сповнені віри в добро як животворну силу життя:

Вчився я в неписьменних грамоті.

Бачить землю скрізь скельце колосу.

І Вітчизну, неначе маму,

З пелюшок пізнавав по голосу.

І сьогодні з тихою журбою та вдячним словом за надану й підтримку  колега по перу згадує  керівника  молодіжної літературної студії «Сівач» Валерія Гончаренка з його жагою громадянськості – рушійною і визначальною силою поезії, що поєднує правічну відповідальність за долю і щастя свого народу з унікально особистісним відчуттям свого «я». Тому не випадково, наслідуючи  свого «хрещеного», наш земляк ще з шкільного дитинства почав звертатися до теми Батьківщини, синівства.

Читаю  поезії Бондаренка, частина яких начебто не визначається різноманітною тональністю, звучить в одному настроєвому ключі, та досить  зануритися  віршовані рядки, як  одразу відчуєш широку гаму його настроїв, переживань,  радості та туги, вболівання за навколишній світ.

Джерело гаряче, аж кипить вода.

В джерелі вирує сила молода.

Та нема у ньому завзяття й відваги –

З джерела гарячого не вгамуєш спраги.

Без перебільшення,  художнє слово  Бондаренка виразно показує сучасність, відбиває ритм часу, випромінює довірливість його поетичної душі. До слова, мовна палітра нашого земляка, якого доля закинула далеко від рідного степового краю,  дуже багата. Він уміє знайти нові грані, максимальний естетичний заряд із звичайних слів, які давно були уже чиїмись.

Про свого колишнього однокурсника, десь розхристаного в навчанні, бо ж у пошуках творчого натхнення міг запросто й пару-дві пропустити, веселої та непосидючої вдачі людини, ніжного мрійника і вірного товариша теплим словом згадали у розмові його однокурсниця Ольга Заніздра – вчителька української мови та літератури, яка живе зараз у  Краматорську, та Катерина  Лісняк – завідувач Кіровоградського міського літературно-меморіального музею  імені І.К. Карпенка-Карого.

До нашої розмови приєднується  і заслужений  журналіст України, колишній редактор стінгазети «Філолог», пізніш – головний редактор обласної газети «Кіровоградська правда» Володимир Бєлінський:

 – Очолювана мною редколегія стіннівки як орган партійної, комсомольської та профспілкової організацій філологічного факультету, ставила завданням найповніше пропагувати все нове, хороше, що зароджувалося в  академічних групах і засуджувати старе, віджиле, що заважало навчанню студентів.  Багато працювали над тим, щоб художнє оформлення стінгазети приваблювало око читача. Буває так, що матеріали підібрані для випуску гарні, відповідають темі, а розміщені без смаку, хаотично. Від цього знижується загальний тон газети і її звучання. Художник газети Володя Бондаренко доклав чимало зусиль для того, щоб стінгазета «Філолог» оригінально відрізнялася від стіннівок інших факультетів. Тому ми завжди посідали перше місце за результатами щорічних оглядів-конкурсів на кращу стінну газету інституту.

Пригадую  любов  Володі до українського театру, великим прихильником якого він був. І не лише вдячним глядачем, бо й сам грав на сцені педагогічного інституту, зокрема,  в спектаклі Дмитра Аверкієва «Каширская старина» у квітні 1971 року, на який автор цих рядків готував до друку рецензію, де згадувався і другокурсник  Володимир Бондаренко, який відповідав за художнє оформлення театральної вистави. Скажу більше. Любов до малювання, успадкована від батька,   простежується і в образній палітрі його поезії, де йдеться, зокрема, про дітей , які малюють казку. У ній « заплакало небо хмарами,  літають рожеві  птиці із очима блакитно-карими, сонця, мов маленькі краплинки з неба, падають світлозливою, а фіолетова постать церкви куполами хитає сивими».

Володя Бондаренко   вже на пенсії, однак не сидить вдома склавши руки. Друкується у різних  ЗМІ,  в тому числі й зарубіжних. Успішно здійснює переклади з російської на іспанську мову. Його твори видано друком в латиноамериканських країнах, а сам він живе в гармонії зі світом та думками про Україну-неньку через образ червоного лебедя, який «здається, крилом торкається до гарячих  моїх грудей».

Він і зараз продовжує писати українською мовою, пересилаючи мені в соціальних мережах  нові поезії,  з хвилюванням людини – патріота слідкує   подіями на  Донбасі, де працював у школі, навчаючи дітей любити й шанувати  дзвінке українське слово, пісню, «роде прекрасний».  А ще він залишається вічним студентом і романтиком, який  живе майбутнім.

«Мудра птаха мене гукає.

 Мудрим шляхом у світ веде. І я жду.

 Я давно чекаю

 Горизонту крило молоде.

І останнє. Кілька тижнів тому  у Кропивницькому вийшов друком літературний альманах «Бригантина в юности моей», до якого  увійшли ранні твори та мій спогад про   про інститутського ( і не тільки ! ) товариша, члена нашого творчого  клубу з  такою багатообіцяючою назвою.   

Анатолій  Саржевський

Фото автора

 

Поділитися у соціальних мережах:

Прочитано 108 разів

У Вас немає прав на написання коментарів. Будь ласка, авторизуйтесь або пройдіть реєстрацію на сайті.

Проектування, монтаж, підключення та сервісне обслуговування СЕС у Кіровоградській області