17 листопада 2018, неділя

Ольга Зеленіна: “Я не хочу просто сидіти вдома перед телевізором” (ФОТО)

44313011-345920069503482-8666831050812424192-n
Моя співрозмовниця – інвалід дитинства із складною життєвою долею та сильною вірою в Боже милосердя, яка перебуває  у полоні доброти та людяності. Переконана  у тому, що до кожної людини треба ставитися так, немовби саме задля неї ми народилися. Бо й саме життя, на її думку, в своїй основі прекрасне.  

  З Ольгою я знайомий ще з часів її дитинства, коли вона навчалася в  школі, де працював її директором і викладав у неї за індивідуальною формою в старших класах українську мову та літературу.

  Запам’яталася вона своєю невгамовністю, бажанням пізнати досі незнане, умінням глибоко аналізувати художні твори з врахуванням їхньої специфіки, форми та змісту.  А ще любила читати твори Шевченка, Лесі Українки, Довженка, Яновського, Дюма, Бусенара. Ще тоді дізнався про те, що народилася вона  в Свердловській області,  а в Кіровограді жила  з шестирічного віку з мамою, бабусею та незабутнім дідусем, який пішов з життя чотири роки тому. Подобалося їй, коли він мудрував із паяльником у своїй кімнаті – тоді неповторний запах каніфолі лоскотав їй ніздрі, від чого  ставало так смішно…

    Народилася  Оля семимісячною й хворою дівчинкою, у якої не розкривався одна легеня. Лікарі казали що не виживе первісток навіть до ранку, але, на щастя, помилилися. Однак одна біда не ходить по світу. Вже у  чотири роки    сіла  Оля у інвалідний візок через дисплазію кісток, який став для неї своєрідним пунктом, з якого вона дивилася на життя через вікно та ще під час прогулянок з рідною матусею, яка замінив їй батька, що загинув у дорожньо-транспортній пригоді, якого вона не бачила, і рідного дідуся. Заради неї  матуся, Марина Валентинівна, залишила роботу на заводі "Друкмаш", бо донька потребувала постійного догляду і піклування з боку близьких людей.

    Вже через три роки після закінчення школи  1997 року Оля стає студенткою Кіровоградського державного педагогічного інституту імені Володимира Винниченка, який закінчила  2005 року.

– Я й сьогодні часто згадую своїх колишніх викладачів, які приходили до нас додому і навчали мене, –  поринає в спогади  моя співрозмовниця. – Серед них Григорія Дмитровича Клочека, Антоніну Михайлівну Гурбанську. Ольгу Іванівну Крижанівську, Василя Петровича Марка, Олександра Петровича Білиха, шкільних вчителів, яким вдячна за підтримку в житті. 

– Олю, а що тебе приваблює в людях?

– Насамперед чесність ,відкритість душі. Я й сама хочу щось й собі написати  аби розкрити душу перед людьми, але все ніяк не беруся, хоча думок багато маю. Не люблю лукавих, зневажаю людей, які не вміють боротися й перемагати  хвороби силою духу, не бажають помічати в собі вади і позбуватися недоліків. А найбільше не розумію тих, хто зраджує близьких, бо це знову ж таки  від брехні та лицемірства беруть вони свій початок. Байдужих не люблю. Тих, хто любить лише гроші, бо за них і душу продадуть при нагоді.

 – У твоєму житті є речі, яких боїшся ?

–  Так. Дуже боюся, коли сваряться.  Тоді хочу плакати, але не плачу. Тримаюся. Втратити друзів боюся.  До цього часу підтримую дружні стосунки з шкільними  подругами: Наташею Криворучко, Світланою Кузнецовою, Оксаною Барсуковою. Хочеться мені бути потрібною людям. А ще люблю читати історичні художні твори, які беру в обласній бібліотеці Чижевського. Останнім часом прочитала повісті Миколи Лазорського – автора відомого історичного роману «Гетьман Кирило Розумовський».  Люблю вишивати хрестиком. А ще переглядаю по телевізору різні програми цікаві, зокрема, передачу «Майстер – шеф». Ось тільки жаль, що на кухню нашу в однокімнатній квартирі не можу заїхати на візку, щоб матусі допомогти в приготуванні їжі – двері завузькі для того. Спілкуюся інколи зі своє сестрою по скайпу, яка живе в Росії. Маю аж трьох племінників. А ви мені теж скажіть одне: «Ви – щаслива людина?»

– Мабуть, так. Бо саме  життя люблю в його багатобарвності. І робота мені любиться.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Не можна допомогти тільки мертвому": Світлана Нетрусова

–  Як гарно сказано – «любиться». І я життя люблю. Радію новим знайомствам. А хочете я прочитаю свої віршики про любов? Ось один із них:

 Я колись кохала тебе.

Я хотіла бути з тобою.

Але ти не кохав мене

І кохання стало журбою.

Ти блукав по усіх світах

По усюдах шукав кохання.

Як і я сама , ти теж не знав,

Що та зустріч була останньою…

–  Поезія  гарна, але давай домовимося про одне. Саме сьогодні, 17 жовтня,   у тебе день народження.  Тобі виповнюється 39 років. Тому  зичу  тобі лише мажорного настрою, й далі радіти тим, хто про тебе турбується і згадує, а  обличчя твоє  нехай завжди проміниться усмішкою. Обіцяєш?

– Звісно, я такою ж залишуся оптимісткою, якою ви мене пам’ятаєте ще зі школи. Я ніколи не зупинялася перед перешкодами, а завжди їх переборювала. Інакше і жити не варто.

44119845-1414059412066357-9183215960947949568-n

44173736-2231000390493703-3734513087944851456-n
44183961-545813402509027-8448354542730346496-n

Анатолій САРЖЕВСЬКИЙ

Фото автора

Ольга Зеленіна: “Я не хочу просто сидіти вдома перед телевізором” (ФОТО)
Оцінити цей запис

Коментарі

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований