17 листопада 2018, неділя

Валентина Процун: “Я вчу дітей любити Україну” (ФОТО)

Портрет в інтерєрі про педагога, режисера, сценариста, вишивальницю, ландшафтного дизайнера, співачку, члена Національної спілки письменників України

“Якщо ти мрієш наодинці – мрія залишається мрією, якщо ти мрієш з іншими – ти створюєш реальність – це життєве кредо всіх працівників Піщанобрідського професійного аграрного ліцею  Добровеличківського району на Кіровоградщині,  одного з трьох областей, які увійшли до книги “Флагмани України освіти “.

Протягом двадцяти двох років незмінним директором закладу працює Тетяна Леонтіівна Ліщенюк – кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, цьогорічний лауреат обласної педагогічної премії імені Василя Сухомлинського

Упродовж багатьох років викладачі та майстри виробничого навчання готують до самостійного трудового життя кваліфікованих робітників для галузей народного господарства та промисловості відповідно до їхніх інтересів, здібностей, стану здоров’я і соціального замовлення суспільства. А до того колектив закладу дбайливо ставиться до збереження мистецьких і духовних надбань предків, у бурхливому вирі сучасних подій відроджує за допомогою учнів призабуті пісні, танці, звичаї і традиції українського народу.

 “Віддай людині крихітку себе –  за це душа наповниться світлом”

                                                                                             ( Ліна Костенко)

Серед пропагандистів реалізації державної політики в галузі культури, розвитку народної творчості заступник директора з виховної роботи Олена Ясінська називає прізвище керівника краєзнавчого гуртка з теплою й родинною назвою “Берегиня”.

– Валентина Фоківна Процун, вчитель української мови та літератури за фахом, починала педагогічний шлях у Микільському сільському професійно-технічному училищі Світловодського району, а у нашому закладі працює з 2009 року. Протягом короткого часу ця невгамовна душею й творча жінка здобула заслужений авторитет у своїх вихованців, відомих своїми творчими надбаннями в області та на теренах держави. Вона – колоритна, креативна, харизматична особистість, яка поступововключає своїх вихованців у власну систему цінностей, наповнює педагогічний процес творчою діяльністю, що має велике духовне і соціальне значення. Години репетицій і спілкування стають для учнів місцем комфорту, виявлення талантів, інтересів, набуття умінь та навичок. За допомогою Валентини Фоківни упродовж тривалого часу її колективи беруть участь в концертних програмах обласних фестивалів художньої творчості та посідають в них призові місця.

Як про досвідченого сценариста та режисера-постановника обласних мистецьких заходів із  учнями закладів професійно-технічної освіти області, людину, яка навчає своїх вихованців азам народного мистецтва,  відгукується про неї директор Кіровоградського державного будинку художньої та технічної творчості Ольга Коптєва.

А ось як розповідає  в розмові  про свою роботу Валентина Фоківна:

 – Мене часто запитують про те, чим вихованці гуртка “Берегиня” займаються під час проведення занять? Скажу так. За своїм профілем – це краєзнавчий гурток. Отже, в його роботі важливе місце займає краєзнавство. Адже знання історії, звичаїв, легенд краю – невід’ємна частина нас самих, наше « я», котре ми повинні передати нащадкам. Окрім того, виходимо за межі  завдань гуртка, бо паралельно ведемо пошуки  етнографічних матеріалів, знайомимося із фольклором українського народу, беремо участь у масових мистецьких заходах різного рівня. Головне для мене, як керівника гуртка, – бачити захоплені роботою обличчя учнів, вогник творчості в очах, все робити задля того, щоб у них спалахували вогники радості і задоволення від виконаного, а серця  їхні наповнювала б тиха радість.

 

” І буде молитва моя українцям , як ліки,

І будуть поезія й пісня із всеньких усюд”

 

Ці рядки Світлана Шевченко присвятила у своїй поезії “Присвята Валентині  Кондратенко”  десять років тому своїй землячці із села Димине, випускниці відомої на Кіровоградщині знаннями учнів Маловисківської школи №3, яку очолював на той час заслужений вчитель України, краєзнавець Григорій Миколайович Перебийніс. Ще зі школи взяла Валя у життєву дорогу виплекану з дитинства любов до мистецтва як сценариста, режисера, декламатора, поетеси-початківця, співачки й ведучої шкільних масових заходів.  Працювала художнім керівником і директором  Олексіівського сільського будинку культури, солісткою хору ветеранів під керівництвом заслуженого працівника культури України Павла Бровченка у Маловисківському  районному будинку культури, створила  вокальний жіночий гурт “Дивосвіт”.

Наразі під прізвищем Валентини Кондратенко-Процун є авторкою низки поетичних збірок, благословенною своїм  входженням в українську літературу відомим письменником і публіцистом Володимиром Яворівським після прочитання ним рукопису її першої книжки поезій із назвою «Цвіте запізнілий мій, терновий».

У передмові до цієї збірки поезій, виданої друком 1992 року, наша землячка – поетеса Тамара Журба відзначає:

” Її поезія болісна і стражденна. Загнана в глухий кут хаосом злиденного нашого життя, вона прагне будь-що струснути із себе липкий мотлох жебрацьких буднів. вирватись, піднятись над усім дріб’язковим і ницим, над жіночим безправ’ям і загальною сліпотою одуреного суспільства.  Утекти в мелодію слова, злетіти на щемливих  акордах поезії. І це їй вдається. Її вірші глибоко інтимні й водночас високопатріотичні., підносять над задушливою атмосферою нашого буття, наповнюють болем та неспокоєм за день прийдешній. І це талант. А талант – це загадка!”.

Напутнє слово здібна поетеса отримала й від  незабутнього земляка з Малої Виски поета Володимира Бровченка, який відійшов у інші світи п’ять років тому. Вже пізніше світ побачать вже інші її книжки з теплими назвами, зокрема, “Між радістю й плачем”, “Доля на осінньому балу”, “Любов – криниця”, інші поетичні твори, у яких переплелися проза і поезія, гумор і пісня – усього вистачає , але перша книжка поезій для неї найдорожчою й найріднішою залишається.

– Вірші, які пише Валентина Фоківна, вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижною щирістю, тією високою щирістю, яка розкриває душу людини. Звичайно, перш за все, це свідчить про художню майстерність поетеси, її талант,–  ділиться роздумами в нашій розмові заступник директора ліцею, вчителька української мови та літератури Олена Ясінська.–Ії вірші пахнуть квітами, мабуть тому, що Валентина Фоківна кожну вільну хвилину любить доглядати за своїм неперевершеним квітником та створювати красу. Чисті і добрі почуття зринають несамохіть, коли читаєш її поезію. ПоезіяВалентини  Фоківниособлива, бо художні образи, виплекані нею, дуже тонко відчуті душеюнебайдужої  людини.

Я погоджуюся із думкою колеги, бо й справді Валентина Фоківна вкладає у кожне слово, кожен рядок, частку себе, інколи і життя. Більш того. Їі вірші не можна читати, як роман. Треба думати, аналізувати, порівнювати, захоплюватися  високою вимогливістю до себе, внутрішньою організацією і зібраністю, природним розумом, філософським сприйняттям життя. Мова члена Національної спілки письменників України, авторки та виконавиці власних пісень пересипана народними порівняннями й художніми образами, а лірика – самобутня й багатогранна. А ще створила Валентина Фоківна у Малій Висці чи не єдиний на теренах Кіровоградщині  родинний музей у батьківській хаті. За словами її щирої подруги та письменниці  Антоніни Корінь, у музеї “збережено пам’ять , ласку , тепло, любов у кожному фото, у кожному предметі, до неї натхненням “.

Зворушливо мовить поетеса про незабутнього учителя в літературі, кіровоградського письменника, публіциста Віктора Погрібного. Йому першому вона висповідалася в своїх творчих спробах після втрати рідної дитини і отримала від старшого товариша підтримку та дружні поради, яким користувалася аж до останніх днів його життя минулого року.

Не запитую у своєї багаторічної колеги по обласному літературному об’єднанню “Степ” чи почувається щасливою в житті, а натомість згадую колись прочитану розповідь про Льва Толстого. Після його одруження Ясну Поляну відвідав письменник Сологуб.

– Яка ви щаслива людина! – сказав він. – У вас є все, що ви любите.

Толстой відповів з усмішкою:

– Ні , в мене немає всього, що я люблю, але я люблю все, що в мене є.

Отож й собі думаю про те, що у нашої відомої й успішної землячки, обдарованої багатьма талантами, теж є все те, що вона любить. Має двох синів, чоловіка, чотири хати, город чималенький, який обробляти не втомлюється, численних друзів, які зовсім недавно зібралися у Помічній на день  її народження, улюблену роботу, на яку летить на крилах творчості, кохається в музиці та поезії. А все тому, що, за її словами,

   Немає старості у жінки,

  Бо душа навіки молода.

  Ось ми справимо літам обжинки,

  Й знову будем весну виглядать!

І останнє. Є в житті нагоди, коли зустрічаєшся з людьми справжніми, мудрими і тактовними, щедрими на добро і ласку, творчо налаштованими на життя. Такою мені й бачиться героїня цієї розповіді. Від багаторічного нашого знайомства й мені стає радісно на душі.

44522770-1929325924030330-5141382170379550720-n  44536603-754589541551269-200640926240997376-n 44649025-168936950711161-6628105526754410496-n
44560335-747171598956551-2119366910884708352-n-1
44584971-306388289955041-383229117094428672-n

                                                    Анатолій САРЖЕВСЬКИЙ,

фото автора та з архіву

Валентина Процун: “Я вчу дітей любити Україну” (ФОТО)
Оцінити цей запис

Коментарі

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований