17 листопада 2018, неділя

Погромники Єлисаветграда

Найперший єврейський погром в Росії відбувся 1821 року в Одесі. Потім там же вони спалахували в 1859 і 1871-му. В Акермані – 1862 року. У 1881-му вперше відзначився і Єлисаветград. А далі, коли наспів 1900 рік з утворенням «Русского собрания», це людиноненависництво вже стало побутовим явищем. Поряд з Одесою та Києвом найсильнішим осередком чорносотенного руху став і Єлисаветград, де видавалася газета «Глас народа» І.Фоменка – губернського куратора «Союза русского народа». Кістяк об’єднання склали місцеві росіяни-переселенці, православне духовенство та зросійщені українські кола, а «м’ясом» стала несвідома люмпен-маса міст. Тутешні чорносотенці-антисеміти виступали ще й проти українського самовизначення, пошанування Тараса Шевченка, проти «Просвіти».

До ідеї «спасения веры отцовской и отечества от погибели»тулилися «Русская монархическая партия», «Союз русских людей», «Союз борьбы с крамолой», «Совет объединенного дворянства», «Российский (Белый) Двухглавый Орел», «Союз  Михаила Архангела», «Южный Монархический Союз». Це далеко не повний перелік подібних організацій – розвелося їх, як вошей! Під благовидною ширмою «православия, самодержавия, народности» крилися скажений російський шовінізм, антисемітизм і ненависть до ліберальної інтелігенції та «чужоземних впливів». Як видно з переліку, і євреям, і українцям, та й іншим народам було тут не скучно.

Громадсько-культурним ідеалом для чорносотенців служила допетровська Московія, а  політично вони відстоювали єдиновладдя монарха. Тому головним джерелом фінансування цих союзів були урядові субсидії із спеціальних фондів Міністерства внутрішніх справ, непідзвітних Державній Думі. Паралельно проводився ще й збір приватних пожертвувань. «Чорній сотні» відверто симпатизував імператорський двір на чолі з Миколою ІІ.

Єлисаветград входив у так звану межу осідлості, – тут євреям не заборонялося постійне проживання. А от поза цією межею в царській Росії мали право селитися тільки купці першої і другої гільдій, ремісники, особи з вищою освітою та студенти вищих навчальних закладів на період навчання, а також ті особи, які пройшли армійську службу. Ущемлене єврейство добивалося однакових прав для всіх. Але урядовці вважали інакше, опираючись на «чорну сотню», і гнули свою лінію.

Єлисаветград обзавівся загоном «чорно-жовто-білих» штурмовиків кількістю десь біля двох сотень осіб. Гуртувалися навколо поліційних установ, заводу Ельворті, при церковних приходах. Достатньо було співчуваючих і байдужих, але ласих до грабунку. Особливо тим грішили навколишні села. Часто траплялися випадки, коли селяни Балашівки, Арнаутівки, Масляниківки, Лелеківки, Бережинки, котрі попередньо поживилися на погромі, потім ховали від розлюченої юрби збіглих з міста євреїв під своїми стріхами. Ідейні ж міські погромники жертв не щадили, жалю не знали. Керував ними у Єлисаветграді, як повідомляє письменник і журналіст Олег Бондар, такий собі Олександр Прохоров: «Боялися його, як вогню. Неодноразово влаштовували замахи. Один із них завершився анекдотично. Якийсь Гвоздянович біля театру вистрілив у Прохорова впритул. Револьвер дав осічку, Гвоздянович з переляку знепритомнів. Прохоров сам його доставив у поліцію, а ті до лікарні. Загалом же, інформації про Прохорова майже немає. Єдине, що мені вдалося розшукати в інеті, що один із замахів таки завершився вдало. Прохорова вбили пострілом у вікно трамваю. Здається, в районі Міського саду. Ось що писало «Русское слово» 24 лютого 1907 з Елисаветграда: «Выстрелом в окно вагона трамвая убит главарь дружинников «Союза русского народа» Александр Прохоров. Убийство вызвало панику, особенно в виду предстоящего 26-го февраля празднования годовщины «Союза». А вже 28 лютого та ж газета сповіщала: «Сейчас окончились похороны убитого 24-го февраля главаря дружинников «русского союза» Прохорова. На обратном пути «союзники» начали стрелять, избивать проходящих евреев, разбивать окна еврейских магазинов на главной улице. То же происходило на базаре. Говорят, что есть раненные. Все торговые заведения закрыты. Город охвачен паникой. Улицы словно вымерли. Вызваны войска».

А починалося все так. Ще в травні газетні рядки «Русского слова» обнадійливо доносили, що у Єлисаветграді виборні особи від християнського і єврейського населення на спільних засіданнях напрацювали низку заходів, аби не допустити антисемітських виступів. Узгоджено спільне видання листівок-закликів до єднання. Особливо активним у тих клопотах виявив себе відомий сіоніст і водночас казенний рабин, в минулому інженер, Володимир Тьомкін, котрий постійно закликав, щоб терористи і погромники щиро обнялися, а юдофоби з русофілами любовно розцілували сіоністів. Він бомбардував голову Ради Міністрів Сергія Вітте телеграмами, листами, запитами і пропозиціями негайного розв’язання давно назрілої проблеми єлисаветградського і всеросійського єврейства.

Але…

Грім грянув наступного ж дня після прийняття так званого Маніфесту 17 жовтня 1905 року, розрекламованого, як довгождана конституція Російської імперії.

Деталі зі спогадів малого очевидця Семена Лейбкінда про події 18 жовтня 1905 року у записі Юрія Матівоса: «…Батьки взяли мене з собою, щоб подивитися на ходу робітників заводу Ельворті до Успенського собору, де мали відслужити подячний молебень на честь маніфесту. Одяглися по-святковому, були у гарномунастрої. Колони йшли від заводу вулицями Кавалерійською, Олексіївською…  далі завертали на Театральний провулок. Жили ми на Петрівській неподалік жіночої гімназії. Там і чекали демонстрантів. Усі були радісно збуджені, з квітами в руках: адже прийшли вітати свободу, демократію, яких так довго чекали.

І ось підходить святкова колона. Попереду священики несуть велику ікону, хоругви, у міцних робітничих руках – портрет Миколи II, обрамлений вишитими рушниками. Порівнялися з гімназією. Ми плескаємо у долоні, кричимо «Хай живе цар-батенька!», «Свобода!», кидаємо на бруківку квіти. І раптом у портрет царя летять помідори, курячі яйця. Ми завмерли, я злякано тулюся до матері. Чую пронизливе: «Злодії… Жиди!..». Почалася жорстока бійка, що переросла в жахливий погром. Хто конфлікт спровокував, можна тільки гадати, однак ясно видні спроби довести, хто в цьому домі господар.

Суцільний кошмар, при безперервному телефонному, телеграфному, кур’єрському контакті провінції з центром, тривав до 22 жовтня, коли майже опівночі з губернського Херсона до Петербургу нарешті полетів рапорт про «фініту ля трагедії». Ситуацію  «розрулювали» з допомогою поліції та війська із застосуванням зброї. Зброя ж, звісно, була і в погромників, і в членів єврейської самооборони, і в кримінальників, що мало між собою різнилися. Єлисавет і далі повнився найстрашнішими чутками та передбаченнями, підраховуючи збитки і жертви. Ніхто не хотів поповнити собою  список з п’ятьох убитих і сімох поранених людей.

Ексцеси у Єлисаветграді відбулися, мов списані під копірку з подій у Києві, Одесі,  Білій Церкві тощо. У їх послідовності проглядається ретельна попередня підготовка жовтневої акції.

Єлисаветградські євреї на той час в основному були зайняті у торгівлі та підприємництві: більшість млинів, винокурень, тютюнових фабрик належало їм, і там були зайняті 522 робітники-євреї та 383 числились поденниками. Вони та ще 3164 ремісники становили основу єврейської самооборони. Як бачимо, досить солідна сила протистояла організованим погромникам.

Хто як хотів, так і тлумачив розпливчате звернення 22 жовтня архієпископа Херсонського й Одеського Дмитра: «Знаю: многие из вас говорят, возбуждая себя и подстрекая других, что противники сами употребляли насилие, что они первые начали стрелять, что они сами начинали ожесточенные схватки. Но не забывайте, что в такой ужасной смуте, какой мы были свидетелями в эти прискорбные дни, нельзя разобрать, кто начинающий, кто отвечающий, все спуталось, перемешалось, трусы становились невольными храбрецами, и в своей храброй трусости, ради безопасности, палили из револьверов там, где никакая опасность им не грозила». І це тоді, коли ні владний Петербург або тутешній міський голова, ні армія з поліцією не висловилися однозначно щодо піку революції в повіті.

На початок 1906 року мітинговий запал перемістився з вулиць і майданів до жител заможніших членів суспільства і прийняв вигляд грабежів. Частина учасників конфлікту відбувала покарання. Страждали також люди, які не втягувалися в активне протистояння. Досить повне уявлення про цей період у Єлисаветграді передають московська тогочасні газети

«ЕЛИСАВЕТГРАД, 31.ХII.1905. Вчера ночью, пятеро молодых людей ворвались в квартиру богатого домовладельца Кошкина и потребовали от имени анархической организации пятьсот рублей в пользу безработных, угрожая в случае отказа, бросить бомбу. Появление прислуги и дочери Кошкина заставило анархистов удалиться. Один опознан прислугой и сегодня задержан. В ту же ночь еще два подобных покушения также закончились неудачей. Богачи в большой тревоге. На днях несколько анархистов, ворвавшись в магазин Шполянского, заставили последнего выдать четыреста рублей»;

«ЕЛИСАВЕТГРАД, 9.I.1906. Девятое января прошло совершенно спокойно, только рабочие завода Яскульского решили отслужить панихиду по павшим товарищам и послали за священником. Вместо пастыря явился полицмейстер с отрядом городовых и предложил разойтись. Рабочие, зажегши свечи, хором пропели «вечную память». После речи одного товарища рабочие мирно разошлись»;

«ЕЛИСАВЕТГРАД, 2.III.1907. Вчера вечером в районе базара возле лавки Котлярова, неоднократно отказывавшего анархистам в выдаче денег, брошена бомба, Сильный взрыв вызвал панику. Окна магазина разбиты. Пострадавших нет. Это у нас первый случай применения бомб»;

«ЕЛИСАВЕТГРАД, 19.III. Арестован и заключен в тюрьму стражник Пашинский за участие в октябрьском погроме в Голте. Пашинский обвиняется в том, что загнав в воду нескольких евреев, спасавшихся от громил, стрелял в них из ружья, при чем один раненый утонул»;

«ЕЛИСАВЕТГРАД, 18.VII. Сегодня утром около станции «Шестаковка», где было совершено ограбление почты, жена лесничего Мотыха нашла возле колодца бомбу и бросила ее. Оглушительным взрывом у нее вырвало левый глаз, поранило руки, ноги и живот. Подоспевший муж доставил пострадавшую в елисаветградскую лечебницу. На место происшествия выехал исправник.

«ЕЛИСАВЕТГРАД, 2.VIII. Внезапным обыском у заключенной Бломкиной обнаружена компрометирующая переписка анархистов. Пришедшие к ней двое на свидание, арестованы. Полиция полагает, что захвачены главари местных анархистов»;

«ЕЛИСАВЕТГРАД, 13.VIII. Редактор «Елисаветградских Новостей» Лапидус, на днях оштрафованный на 300 руб., вновь оштрафован губернатором на 500 рублей за фельетон. Вчера на квартиру Лапидуса во время обеда явилась полиция, потребовавшая немедленной уплаты штрафа. У Лапидуса денег не оказалось, и он был тотчас арестован и доставлен в земское помещение для отбытия трехмесячного заключения»;

«ЕЛИСАВЕТГРАД, 17.VIII. «Союзники» обратились к иеромонаху Илиодору с просьбой приехать для того, чтобы удалить возникшие между ними раздоры и конфликты. Илиодор требует высылки ему денег на проезд в оба конца первым классом для себя и для двух телохранителей»;

«ЕЛИСАВЕТГРАД, 29.VIII. Вчера в полночь в ресторане Коваленко произошел грандиозный скандал. Граф Стибор-Мархоцкий, в присутствии многих посетителей, нанес несколько ударов городскому голове Николаю Иванову и сшиб его с ног… «Истинно-русские люди» крайне шокированы приключением своего лидера Иванова»;

«ЕЛИСАВЕТГРАД, 19.Х. Все крестьяне-выборщики нашего уезда письмом в «Елисаветградских Новостях» заявляют, что избранный в Херсоне депутатом от крестьян Строчак, помещичий ставленник, не может считаться истинным представителем крестьянского населения губернии. Помещики забаллотировали действительного кандидата Петрова, намеченного всеми выборщиками-крестьянами»;

В інших всеросійських газетах Єлисаветград теж інколи подавав ознаки життя.«Русский голос»: «ЕЛИСАВЕТГРАД, 25.Х.1906. Местная организация социал-демократической партии обратилась к рабочим с воззванием, в котором выясняет вред экспроприации для освободительного движения. Рабочим рекомендуется борьба с грабежами»;

«Петербургская газета»: «ЕЛИСАВЕТГРАД, 5.II.1907. В смежном с полицейским участком дворе группой игравших детей найдена в клозете связка ручных гранат. Гибель детей, возившихся с находкой, была устранена присутствием среди них одного малыша-гимназиста, успевшего заметить надпись «Ручные гранаты». Полицией арестовано 17 взрослых жильцов двора. Владелец гранат еще не обнаружен».

До 1908 року сум’яття стихло, а Росія, ще не оговтавшись від поразки в японській війні, ув’язалася в 1909-1914 роках у нову загарбницьку війну з Персією.

Леонід БАГАЦЬКИЙ

 
Погромники Єлисаветграда
Оцінити цей запис

Коментарі

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований