Златопіль - Усі Новини Кіровоградщини



Останні новини

Читати усі новини
Экономное отопление для дома
П'ятниця, 26 січня 2018 16:30

Ігор Тамм: Між шахтою і водневою бомбою

Підприємлива родина єлисаветградського міського інженера Євгена Теодоровича Тамма (1867-1947) стояла біля витоків буровугільної галузі в краї і знаменита не тільки тим. Сам глава сім’ї був сином переселенця Теодора Тамма, що переїхав до Росії в середині ХІХ століття з Тюрінгії (Німеччина). Батько Євгена, котрий поклав початок єлисаветградській гілці роду, оснащував млини. Тут одружився з дочкою херсонського поміщика. Помер у Баден-Бадені зовсім молодим.
Згодом Євген Теодорович вивчився в Петербурзькому технологічному інституті на інженера. Це значило, що механіка, електрика, будівництво потрапляли в сферу його компетенції. Одружився 1894 року з Ольгою Михайлівною Давидовою (1869-1943), котра на той час закінчила із золотою медаллю Павловський інститут. Її батько Михайло Олександрович служив у Єлисаветграді і вийшов у відставку в чині генерал-майора. Походив з роду Давидових, які виїхали з Кахетії ще в 1666 році. По материнській лінії Ольга належала до сім'ї Кобилянських, предок яких – курінний отаман Запорозької Січі одружився з дочкою кримського хана Гірея. 
За протекцією старшого брата Євген їде на будівництві Транссибірської залізничної магістралі. Молода родина перебирається на Далекий Схід. І ось 8 липня 1895 року, коли Євген Теодорович і дружина Ольга Михайлівна проживали у Владивостоці, у подружжя народився первісток, котрого назвали Ігорем. У 1898 році сім’я морем через Японію та Одесу повернулася із заробітків до Єлисаветграда, де її главу запросили керувати «Єлисаветградським Водосвєтом», тобто, водопостачанням, трамваєм і збудувати міську  електростанції та зайнятися її експлуатацією. Сімейство старшого брата залишилося у Владивостоці і навіть приймало активну участь в українському житті цього міста в пізніші роки. 
Прийшов час і майбутнього нобелівського лауреата привели до гімназії. Про родовідне древо свого однокласника фрагментарно розповів у спогадах Фауст Нікітін: «На одному з уроків учитель П.Є. Брикало торкнувся питання про національну належність кожного з нас і про те, якими ознаками ми керуємося для її визначення. Усе нам здавалось ясним і зрозумілим, поки черга не дійшла до Ігоря Тамма. Він щиро не міг зрозуміти, до якої національності себе віднести: дід з батьківського боку – виходець із Тюрінгії, а мати по одній лінії – українка з домішкою кримськотатарської крові, по другій – із обрусілого грузинського роду…».  Чи був Ігор Тамм надто помітним гімназистом? Ні, його успішність не виділяється серед інших. В обласному архіві Кіровограда знайшовся  розрядний список шостого класу гімназії, де вчився Ігор Тамм. Він на п’ятому місці. Та й гімназію закінчує зі срібною, а не із золотою медаллю. Ось неповний нагородний список його випуску: Б.Гессен – золота медаль, Г.Поляновський та І.Тамм,– срібні медалі.
Єлисаветградська гімназія давала досить пристойну освіту, якщо вимогливість викладачів поєднувалася з бажанням вчитися у самих учнів. Тамм відзначався такою якістю. 
Коли Гора Тамм почув, що йому вивели трійку (з латині), він миттю підняв руку і попросив викликати його для виправлення оцінки. Дубняков (вчитель латини) здивувався і сказав: «Виправляти нічого. Тамму й так поставлена краща оцінка для учня, я сам знаю латинь на чотири. І тільки Господь Бог може знати на п’ять. Якщо ж Тамму того замало, то можна додати йому ще плюс. Пізніше на педагогічній раді гімназії внесли деякі поправки, бо в табелях стояли вже нормальні оцінки» (спогади того ж Фауста Нікітіна). 
Ігор закінчив Єлисаветградську чоловічу гімназію в 1913 році. У тому ж 1913-му поїхав навчатися в Единбурзький університет (Шотландія), де й осилив перший курс. Тогочасний щоденник, ведений студентом (жовтень 1913) рясніє записами:
«…Лекцій з фізики зовсім не слухаю, беру тільки 100 годин роботи в лабораторіях (фізика першого року мені вже відома), зате зразу беру другий та третій курси з математики», «…Стосовно того, щоби тут в Единбурзі назовсім залишитися, мені й на думку не спадало. Добре тут якийсь рік провести, а за більше красно дякуємо. Ні університет, ані студенти, чи життя тутешнє мені не по нутру. В Росії, серйозно, все краще». 
З тих цитат дізнаємося про невисоку якість шотландського закладу, що давав тільки інженерні знання. Неспроста ж на початку літа 1914 року студент  назад і вступив на фізико-математичний факультет Московського університету. 
А трохи пізніше вибухнула Перша світова війна. У 1915 році добровольцем пішов на фронт, кілька місяців перебував там в складі санітарного загону. За наполяганням сім'ї повернувся до Москви і продовжив навчання. У вересні 1917 року Ігор Тамм одружився з Наталією, сестрою однокласника Кирила Шуйського, з якою познайомився в 1911 році й листувався, коли був у Единбурзі. Шуйська походила з досить багатої родини херсонських поміщиків, власників низки помість і кінного заводу, що пізніше додало тривог родині молодших Таммів.
Брав активну участь у революційних подіях 1917 року, став членом виконкому Єлисаветградської міської управи (ради), був, навіть, депутатом від Єлисаветграда на 1-му з’їзді Рад в Петрограді, що проводився 3-24 червня. Належав до фракції з 32 меншовиків-інтернаціоналістів, підпавши під вплив колишнього старшого на два роки однокласника Бориса Гессена, – сина управляючого одного з єлисаветградських банків, – що свого часу одержав золоту медаль за навчання і з котрим Тамм студіював в Единбурзі. Той став тоді політичним наставником Ігоря, а коли пов’язався у 1919 році з більшовизмом, повів за собою і Тамма. Однак потім вже Гессен переглянув свої орієнтири під впливом земляка, котрий знов навернувся до меншовицьких поглядів. 
Ігор Тамм закінчив Московський університет влітку 1918 року, але додому не поспішав. Батько, Євген Теодорович, припрошував приїхати й допомогти у розробці родовища бурого вугілля, відкритого під Єлисаветградом, дослідженого й описаного ще наприкінці XIX століття академіком генерал-лейтенантом корпусу гірничих інженерів Г.П.Гельмерсоном. Професор В.Н.Червінський відзначив високу якість цього вугілля, а тепер при сприянні німецьких фахівців, що наїхали в обозі кайзерівських військ, складалася сприятлива обстановка з підготовкою копальні до експлуатації. Гетьман Скоропадський намагався підняти запущену економіку і створював для ентузіастів можливості зайнятися приватним бізнесом. У тому самому 1918 році шеф німецької розвідки Вальтер Ніколаї таємно спорядив на «чужу» територію (Херсонщину тоді окупувала Австро-Угорщина) групу з трьох чоловік зібрати якнайбільше відомостей про вугілля під Єлисаветградом. Агенти навели контакти з місцевою технічною інтелігенцією німецьких коренів і швидко склали повну характеристику родовища. Вона вражала. Та розвиток історичних подій вніс тоді суттєві корективи – в Німеччині вибухнула революція. Коли ж австрійці та німці відступили, міський інженер продовжив гірничі клопоти. Серед найважливіших господарських питань постало забезпечення підприємств і населення міста паливом. Особливо після того, як Донбас захопили денікінці, відрізавши увесь південь України від донецького вугілля.  
У 1919-му з приходом більшовиків, гостюючи в рідному місті, Ігор Тамм разом з батьком став ініціатором розробки і видобутку бурого вугілля у районі Балашівки (Злодійської балки), мріючи створити успішне видобувне підприємство. Уже тоді місто одержало певну кількість палива, яке знадобилося, щоб пережити холодну зиму 1919-20 року. Однак політична нестабільність в районі Єлисаветграда не сприяла становленню тутешнього бізнесу. Колишній студент чомусь махнув до Сімферополя, де на той час панували денікінці. Пишуть деякі джерела, що зі спеціальною розвідувальною метою. 
Дочка Ігоря Тамма Ірина з розповідей батька про ті часи згадувала:
«Удивительно интересными, захватывающими были папины рассказы о временах гражданской войны. Ему несколько раз приходилось пересекать линию фронта: ведь он учился в Москве, а его родители и жена жили на Украине. Мне запомнилось, как папа, выбираясь из занятого белогвардейцами Киева, сумел попасть на поезд, шедший в Одессу. Так как в Елизаветграде его могли узнать, он проехал родной город, не вылезая из вагона. Но дальше станции Новоукраинка поезд не пошел: предыдущие составы были пущены под откос махновцами. Остерегаясь облав на вокзале (у него не было подходящих документов), папа отправился искать ночлег в городок в двух верстах от станции. Утром, сильно проголодавшись, он обнаружил заведение, соблазнительно именовавшееся ресторацией. Но не успел он сделать заказа, как в зал ввалился деникинский патруль: проверка документов. На счастье, в ресторации оказалось двое офицеров, с младшим из которых папа познакомился в поезде. Звали его мосье Жорж (он был грек, призванный во французскую армию). Мосье Жорж, обрадовавшись «старому» знакомому, устремился к папе и представил его своему приятелю-полковнику. Мосье Жорж знал, что у папы нет документов, и, мгновенно оценив ситуацию, воскликнул: «Н-да, здесь хороший завтрак едва ли получишь! Идемте, полковник, поищем что-нибудь попристойнее».
Когда стоявший у двери солдат потребовал у папы документы, полковник бросил: «Пропустить. Этот господин со мной». Их поиски оказались бесплодными, и тогда полковник пригласил всех к себе в вагон. Снаружи – товарный 18-го года, а внутри – прекрасно обставленная комната.
Едва они расположились вокруг растопленной буржуйки и полковник достал какую-то снедь, раздался удар в дверь. «Открывай!» – новый патруль. Полковник приотворил дверь и на вопрос, нет ли кого в вагоне, ответил отрицательно, но, уже принимаясь за еду, поинтересовался:
«Хоть паспорт-то у вас есть? Я ведь толком и не знаю, кто вы такой».
В другой раз папа пересекал линию фронта в обратном направлении. За ним увязался совершенно незнакомый попутчик, и они налетели на красный патруль. Папе снова повезло: командир патруля оказался недоучившимся студентом. Дабы убедиться в правдивости папиных слов о том, что он физик, командир предложил ему решить математическую задачу: «Если решишь – отпустим вас обоих, а нет – обоих поставим к стенке. Срок до утра».
Их заперли на сеновале, выдали огарок свечи, огрызок карандаша и клочок бумаги. Задача была трудной (кажется, требовалось вывести формулу разложения функции в ряд Тэйлора). Попутчик тотчас успокоился и дал храпака. Но папа никак не мог сосредоточиться. Под утро он наконец собрался с мыслями, но тут проснулся товарищ по несчастью и принялся его дергать. Папа совершенно запутался. Он никак не мог отыскать проклятую ошибку. Хотя верное решение им найдено не было, командир убедился, что вычислявший бесспорно знаком с высшей математикой.
«Знаешь, я по правде и сам разложить функцию уже не смогу... Позабыл все. Три года как университет бросил». Папиного спутника отпустили, а его самого – нет, зато накормили. Ему пришлось на положении пленного отступать вместе с красным отрядом. Вместо Елизаветграда папу занесло в Харьков . Там одному из солдат было поручено сдать его в ЧК. Случайно в газете, вывешенной на станции, папе бросилась в глаза фамилия редактора - Гайсинский . Это был приятель Евгения Федоровича . Воспользовавшись тем, что его конвоир Харькова не знал, отец выбрал маршрут мимо здания газеты. Поравнявшись с ним, он упросил солдата подняться на две минуты во второй этаж. На счастье, дверь отворила жена редактора, и папа сумел прокричать ей, что его ведут в Чрезвычайку. Гайсинский сообщил по телеграфу Евгению Федоровичу, дедушка дал знать папиной кузине Марии Аркадьевне , работавшей в аппарате Крупской .
Та обратилась к Дзержинскому , который и протелеграфировал в Харьков, чтобы Тамма отпустили, «если за ним ничего нет». Папу освободили».
З осені 1919 року Тамм почав свою діяльність як викладач фізики спочатку в Кримському університеті, а з 1921 – в Одеському політехнічному інституті під керівництвом фізика Леоніда Мандельштама. З 1922 року – Москва. 
З листів дружині до Єлисаветграда кінця 1922-початку 1923 років видно, що переїзд Мандельштама до Москви змусив і Тамма шукати в столиці місце під сонцем. А там уже обжилися два науковці Бориси – фізик Гессен і біолог Завадовський, котрі й однокласника тягнули до купи. З тих пір Тамм працював з Борисом Гессеном пліч-о-пліч. Біографії обох колишніх єлисаветградців так тісно переплелися, що про Гессена варто сказати кілька слів. Після Едінбурга їх шляхи не надовго розбіглися – Борис подався до Петрограда, тоді, як Ігор надумав осісти у Москві. Але невдовзі Гессен уже робив кар’єру в Білокам’яній. Починаючи від 1931 року – професор фізики МДУ, директор НДІФ МДУ. А від часу створення фізичного факультету Московського університету і до грудня 1934-го – його декан. Від1935 року суміщав посади директора НДІФ МДУ і заступника директора Фізичного інституту АН СРСР. Член редколегій часопису «Успехи физических наук» і Великої радянської енциклопедії. 1 лютого 1933 року Гессена обрано член-кореспондентом Академії наук СРСР за напрямком суспільних наук (філософія). На паралелях, 1930 року і Тамм стає професором і завкафедрою теоретичної фізики МДУ (до 1937 року, коли був увільнений після арешту й розстрілу Гессена у справі «троцькістсько-зінов’євського терористичного центру і контрреволюційної троцькістської роботи».). Доктором фізико-математичних наук Тамм став у 1934 року, тоді ж обраний член-кореспондентом Академії наук СРСР. 
Московські фізики тоді групувалися швидше за політичним, ніж науковим принципом і все зводили до філософських установок. Тамма  ж доймало питання, що таке матеріалізм в точних науках.
«Я взагалі не розумію цього – є наука, і все», – писав він.
З працевлаштуванням спочатку не все складалося, рівень колег-науковців здавався недостатнім. А тут ще й куратор Мандельштам поки що не прижився в Москві, від’їхавши до Петрограда. 
Але пізніше життя потроху налагодилося. Правда в спогадах дочки подана не надто райдужна побутова картина. Дружина з донькою Іриною в 1923 році перебралася до Москви – певно, робота, житло і утримання сім’ї досягли допустимого рівня. Ігор навіть хвалиться своїми науковими успіхами і визнанням серед своїх та зарубіжних колег. Це видно з чорнового варіанту листа батькам у Зінов’євськ, датованого весною 1925 року. На цей час старі зібралися переїздити  до Києва. Цим, певно, поривається останній зв’язок Таммів з нашим краєм.  
У 1936-му арештували і через півроку розстріляли молодшого Ігоревого брата Леоніда, заступника головного інженера Головного управління Наркомату важкої промисловості СРСР. Його, як і Гессена, звинуватили в приналежності до троцькістсько-зінов’ївської терористичної організації та підготовці вибуху коксових батарей на Донбасі. 
Батько і сестра Тетяна жили в окупованому німцями Києві як фольксдойчі, й у 1944-му потрапили під прес радянських спецслужб без огляду на те, що нічим не заплямували себе перед владою. 
Про старшого Тамма залишилися спогади ще зі старого Єлисаветграда як про сміливу людину. Тоді при одному з єврейських погромів він один з ціпком пішов на юрбу чорносотенців і розігнав їх. А ще ніби, коли до міста в 1920 році увійшов Будьонний, то наказав розстріляти міського інженера, бо не було електрики. Радист при командармі (майбутній академік) Олександр Мінц розповідав, що старий Тамм, аби появився струм, порадив поспилювати телеграфні стовпи і кинути в топку електростанції. Цим і врятував собі життя. Місто потерпало без палива.
 
Ігоря Тамма, обкладеного з усіх боків арештантами, обминула така доля. Очевидно, вороги народу хоча й були потрібні режиму, але фізики-теоретики виявились потрібнішими. 
В той же час в Зінов’євську відбувалися події, вже лише опосередковано пов’язані з родом Таммів. Відкриття діючої буровугільної шахти «Піонер» прийшло аж через десятиріччя, в 1931 році, після спорудження у 1930-му  районної електростанції, що влітку давала струм, як ГЕС на Інгулі, а взимку працювала, як ТЕЦ на місцевому вугіллі. А незабаром і шахта «Піонер-біс» видала продукцію. Архівні матеріали свідчать, що геологи оцінювали запаси Балашівського родовища як дуже значні. Вугілля мало прекрасну якість, неглибоке залягання (до 70 метрів). Воно масово йшло на експорт. Але експлуа¬тація копалень продовжувалася недовго. Через часті затоплення підзем¬ними водами «Піонер» закрили ще на початку 40-х років, а «Піонер-біс» – у 1947 році.
Тутешнє буре вугілля у 1941-44 роках, як і в громадянську війну, дуже цікавило Німеччину. Тоді широку вибірку балашівського запасу вела відома німецька організація «Тодт», а не менш відома фірма ІГ Фарбеніндустрі виконувала глибоку його переробку. А найвідоміший німецький льотчик-винищувач Еріх Хартман (збив 352 літаки),  на жаль, відмітився сімнадцятьма літаками і в небі Кіровограда. Він із своєю частиною, що базувалася тут, ніс певний час повітряну охорону місцевих копалень. Адже буре вугілля – не тільки паливо, але й унікальна речовина для хімічної промисловості. З нього продукують бензин, нестачу якого Німеччина постійно відчувала, спирт, нафталін, лікарські засоби, гірський віск, вуглелужні реагенти, гумінові кислоти, що є стимуляторами росту й роз¬витку рослин. У Німеччині з бурого вугілля виготовляли й виготовляють понад 100 найменувань різних препаратів, від медикаментів до косметики. 
Як бачимо, ця сировина має дуже широке використання. Занепад галузі таїть серйозні негативи не тільки для нашої області, але й для всієї України. Буре вугілля – це стратегічна сировина України, від якої значною мірою залежить економічна не¬залежність нашої держави, її подальший розвиток і процвітання. 
А Ігор Тамм вже ніколи не наїздив в місто своєї юності. Утім, є глухі згадки, що він все-таки ніби побував тут у роки після розробки ним теоретичних основ ядерної зброї. 
Леонід БАГАЦЬКИЙ 
 

Поділитися у соціальних мережах:

Прочитано 280 разів

У Вас немає прав на написання коментарів. Будь ласка, авторизуйтесь або пройдіть реєстрацію на сайті.

Проектування, монтаж, підключення та сервісне обслуговування СЕС у Кіровоградській області