Златопіль - Усі Новини Кіровоградщини



Останні новини

Читати усі новини
Экономное отопление для дома
Понеділок, 29 січня 2018 18:04

Ігор Тамм: Між шахтою і водневою бомбою (ЧАСТИНА ІІ)

У 1928 році голландський фізик Пауль Еренфест виклопотав Тамму грант для наукової практики за кордоном. Десь півроку стипендіат працював у найкращих лабораторіях Голландії та Німеччини. Під час стажування познайомився з Альбертом Ейнштейном, Полем Діраком, Максом Борном та іншими ученими. Батько теорії відносності навіть друкував Тамма в своєму журналі, чим той неабияк пишався. Наш сангвінік із нахилами холерика був дружелюбно прийнятий академічним середовищем Європи, яке й саме вважало, що геніальна ідея повинна бути достатньо божевільною. Тамм же був надзвичайно сприйнятливим до «божевільних» ідей. І не лише наукових. Взяти хоча б його входження у зрілому віці з іншими відомими ентузіастами до Комісії Академії наук СРСР, створеної 1958 року для пошуку «снігової людини». Це була не тільки протокольна участь, а й конкретні альпіністські мандри до Паміру, Алтаю та інших місць, де нібито знаходили сліди того феномену природи. До речі, був учасником першосходжень на вершини Фітнаргин, Тютюргу-Баші, Башиль-Тау (Центральний Кавказ), Аддала (Дагестан), на вершини льодовика Шині-Бимі (Памір, хребет Петра Першого), в першому маршруті навколо піка Нансена (Тянь-Шань). Повторив пройдений раніше тільки один раз скельний маршрут вищої категорії «Фатальна тріщина» на острові Скай (біля берегів Шотландії). Ігорю Євгеновичу ще закидають і полювання за легендарними скарбами минулих цивілізацій. Численні маршрути непосидючого «невиправного оптиміста», як він сам себе називав, друзі й недруги пов’язували саме з такими зацікавленнями. Він часто потрапляв у пригоди, часом небезпечні. Як, наприклад, одного разу зірвавшись у прірву, в останню мить ударом льодоруба зупинив падіння й обережно видряпався наверх. 
Учень Тамма Євген Фейнберг описував наставника поза наукою таким: «В обществе, или, как теперь принято фамильярнее говорить, в компании, Игорь Евгеньевич – неистощимый рассказчик, который сам наслаждается своим рассказом. Он с легкостью становится центром внимания, готов принять страстное участие в любых выдумках, шарадах, играх, полушуточных спортивных соревнованиях, радуется, если побеждает, яростно проклинает себя за поражение. Но даже здесь, в шуме и веселье, остается неизменной его – и врожденная, и воспитанная – тактичность: он никогда не заслонит другого, готов слушать чужие рассказы, не перебивая, подает реплики так и в такие моменты, что они не мешают, а помогают собеседнику и другим слушателям».
Однак на першому місці в єлисаветградського вихідця завжди була тільки наука. Повернувшись із зарубіжних студій Тамм пише фундаментальний курс «Основи теорії електрики» (1929), який тільки за життя автора перевидавався 8 разів і перекладений на багато мов світу. Академік Сахаров називав цей курс одкровенням для студентів його покоління.
У тридцяті роки Тамм створив квантову теорію розсіювання світла в твердих тілах (1930) і теорію розсіювання світла електронами (1930). У 1931-му науковець знову їздив у закордонне відрядження. У квантовій теорії металів спільно із Семеном Шубіним розробив основи квантово-механічної теорії фотоефекту на металах (1931). Показав можливість існування особливих станів електронів на поверхні кристалів («рівні Тамма», 1932). З 1934 року працює у Фізичному інституті Академії наук (ФІАН).  
У 1936—1937 роках Тамм з Іллею Франком видали теорію, що пояснила природу явища, яке виявив Павло Черенков, вивчаючи середовища, чутливі до заломлення гамма-променів. Тамм і Франк результативно дослідили електрони, що рухаються швидше, ніж світло. Отже вони також стали співавторами теорії ефекту Черенкова-Вавілова. За цю роботу трійці дослідників (Сергій Вавілов на той час уже помер) у 1958 році присуджена Нобелівська премія. 
Член-кореспондент АН СРСР Фейнберг згадував: «Насколько мне известно, для Игоря Евгеньевича эта награда оказалась совершенно неожиданной. Услышав о решении Нобелевского комитета, я бросился к Игорю Евгеньевичу в кабинет и стал возбужденно поздравлять его. Спокойно и даже несколько медленнее, чем обычно, расхаживая по комнате с заложенными за спину руками, он серьезно ответил: «Да, конечно, это очень приятно… Я рад… Очень рад… Но, знаете, к этому примешано и некоторое огорчение…». Догадаться было нетрудно: «Потому что премия присуждена не за ту работу, которую вы сами считаете лучшей своей работой – не за бета-силы?». 
Війна внесла корективи в академічну діяльність Країни Рад. Науку мобілізували для потреб фронту. Тамму, евакуйованому із сім’єю до Казані, також запропоновано кілька проблемних, але третьорядних тем, які він вирішив, як кажуть, «лівою ногою». Вони були надто легкі для його рівня. З цього приводу науковець, знаючи, що ведеться інтенсивна розробка атомного проекту, комплексував від своєї незатребуваності. Звертався у найвищі інстанції про підключення до роботи, але секретар ЦК Андрій Жданов чомусь незлюбив фізика-теоретика і категорично викреслював з усіх списків, що торкалися цієї секретної сфери. І тут парадокс. Академік Петро Капіца, наприклад, руками й ногами відбивався від участі в тих дослідженнях, навіть ціною втрати посад та гонорарів і досяг свого, а Ігор Тамм ніяк не міг туди увірватися. Коли ж після смерті Жданова його все-таки запросили до «клубу обраних», то Макс Борн заморозив з ним стосунки, як і з колишніми співробітниками, що пізніше працювали над ядерною зброєю (Роберт Опенгеймер, Едвард Теллер та інші). Над цим розмірковували потім Гінзбург, Фейнберг, Сахаров, знаходячи зм’якшуючі обставини, в першу чергу для себе, оскільки й самі були причетні до гонки за ядерний пріоритет. Цю філософсько-етичну дилему до цих пір ставить перед собою людство. Високо порядний в особистому плані Тамм, певно, також мучився нею. 
У 1948 році влада в СРСР запалилася створенням водневої бомби. За пропозицією Курчатова Тамм мав збити групу для теоретичного вивчення питання, хоча в можливість такої зброї багато вчених не вірили. Але 1950 року завдання все одно було поставлене в жорстких термінах для вирішення.  
При розробці конструкції бомби фізикам-теоретикам треба було розв’язати складні задачі: в ній, при використанні в якості «запала» атомного заряду, виникають  процеси, що далеко виходили за можливості лабораторних експериментів. Як підступитися до аналізу перших миттєвостей після атомного вибуху? Навіть  постановка тих задач здавалась тоді важкою і неоглядною. Раніше таких не вирішували. Ще в «московський» період, приступаючись до них, Ігор Євгенович з  дозволу керівництва атомного відомства запросив до співпраці Володимира Фока, блискучого фізика й математика-віртуоза. Однак тандем в силу різних, між ними й суб’єктивних обставин не склався і результату не видав. Ясно, що і Сталін, і керівник атомного проекту Берія могли не зрозуміти того, що відбувається.
Тоді Тамма швидко, з відібраними ним молодими співробітниками ФІАНу, відправили до КБ-11, що в секретному містечку Арзамас-16. У групу включені Сахаров, Романов, Боголюбов, Климов, Ширков, Адамський. Нев’їзний Гінзбург залишався у Москві. А Арзамас-16 – це не щось інше, як Саровський монастир у Мордовії, той самий, де колись «постригся» Серафим Саровський. Ось під чиїм «святим» омофором створювалися радянські атомна та воднева бомби. 
Учні Тамма Віталій Гінзбург і Андрій Сахаров опрацювали дві ідеї (на сленговій мові фізиків «Слойка» Сахарова і «Лідочка» Гінзбурга),що й були незабаром втілені в принципово новому виробі. 
Фізикам-теоретикам і математикам для роботи надали «червоний дім» – окрему цегляну споруду в монастирському комплексі, де колись зупинялися паломники. З вікна свого кабінету на третьому поверсі Ігор Євгенович бачив через дорогу один з невеликих храмів, перетворений в господарчий магазин. Поселили усіх для проживання в двоповерховий дерев’яний особняк. Молодь окупувала перший поверх, старші – другий. Обідали дома, користуючись послугами приданої для цієї мети тьоті Соні. Літня, простувата вона мала своє уявлення, якою повинна бути їжа. Ігор Євгенович інколи бурчав, якщо харч був занадто жирним.
Наталія Василівна – дружина – двічі або тричі, і то на обмежений час, змогла навідатись до нього. Крім неї ніхто в сім’ї не знав, куди насправді їздив батько і де він тепер жив. Він також до Москви їздив раз в місяць або й раз на два місяці. 
За Таммом закріпили легкове авто «Побєда», яке водила Віра – доброзичлива, гречна, наділена почуттям власної гідності жінка.
В Арзамасі-16 учений десант не лише напружено працював. Ігор Євгенович, наприклад, багато читав, особливо полюбляв Агату Крісті. Взагалі, закордонні детективи були його «коником». Обожнював шахи, всюди знаходив партнера і грав з надзвичайним темпераментом, щиро переживаючи як успіх, так і поразку. Можна сказати, не приходив, а прибігав посовати фігури. А ще «підбивав» компанію перекинутись у карти. Але цінував не тривіального «дурня» чи щось подібне, а гру інтелектуалів – вінт. Навчивши картярству молодь, «аксакал» відчував справжнє задоволення від красивої, тонко розіграної комбінації. І по ходу не соромився шпетити за промахи нетямовитого напарника. 
Інколи Тамм для молоді влаштовував чаювання і підкоряв доброзичливістю й гостинністю. Наверху, в більшій Таммовій кімнаті споруджувався довгий вбраний стіл, на якому стояли солодощі, фрукти, різноманітні бутерброди. Гостям пропонувалися кілька сортів чаю, а от вина – ні-ні… Швидко зав’язувалася бесіда, і темою загальної розмови ставали і література, і живопис, і політика. Новачків, особливо дівчат, вражала не лише невимушеність атмосфери, а й свобода молодих теоретиків у спілкуванні зі старшим за віком і чином Ігорем Євгеновичем. 
У побуті наш земляк був дуже доступний. До нього сучасники не зверталися у скрутну хвилину, кажучи, що «інші добрі душі, можливо, відгукнуться на прохання, але Тамм на допомогу прибіжить сам». З грошима він розлучався легко навіть у найгірші свої часи і роздавав нужденним, заявляючи жартома, що «все одно не в силах всі їх витратити». 
У 1953 р. після успішного випробування водневого дітища на Тамма посипалися почесті й нагороди. Фейнберг згадував:«Однажды он увел меня к себе в кабинет и сказал: «Я получил очень большую премию. Эти деньги мне совершенно не нужны. Не знаете ли вы каких-нибудь молодых людей, которым необходимо помочь, чтобы они могли заниматься наукой?» Недавно я узнал, что этот вопрос он задавал не мне одному, и практическое осуществление во всех случаях не замедлило последовать».
Його оселя, якою б не була і де б не знаходилася, ніколи не зачинялася для гостей. Поль Дірак кілька разів із задоволенням відвідував Тамма в тридцяті роки, поселяючись в його розділеній фанерними перегородками совдепівській «квартирі». Якось навіть відмітив певний комфорт в «зручностях у дворі» – там замість свічки появилася електрична лампочка. 
Малорослий, меткий у рухах, думках, діях, Тамм говорив швидко, майже скоромовкою. Добре володів англійською, французькою, німецькою мовами, гірше – українською, італійською і голландською. Працював він теж дуже швидко. Стопка аркушів, списаних обчисленнями, росла на очах. Ходила примовка: «Разве можно придумать такое – Игорь Тамм в системе покоя». Він пізніше скаржився, що на старості працездатність його підупала. Тепер він може виконувати розрахунки, тримаючись тільки на каві, лише одну добу, тоді, як замолоду міг пропрацювати невтомно цілих дві.
Опинившись на «об’єкті», І.Є. – людина товариська – зразу відчув умови замкнутого простору. Якось новоприбульці виїхали на лижну прогулянку і досить віддалилися від обжитої території. Раптом звідкись пролунало «Стій! Стріляти буду!». Лижники сприйняли команду за чийсь дурний жарт і продовжили шлях. Коли ж затріскотів автомат і над головами засвистіли кулі, усі дружно розвернулися і стрімголов понеслися у зворотному напрямку. Вже потім вдосталь насміялися, кепкуючи один з одного. «Тепер знаємо, хто між нами найкращий лижник!» – кричав Тамм. «Просто в мене краща лижна змазка, ніж ваша!» – відбивався Давид Франк-Каменецький.
В тих умовах відпочинок на природі, риболовля, коли вдавалося «вибити» перепустки і виїхати за зону, був суцільним задоволенням. Виїжджали на двох «газиках» в район Темникова, «ловили» рибу на місцевому базарі і відбувався рекреаційний захід.
Так минули три роки (1950-1953) «саровської покути» раба Божого Ігоря. 
Леонід БАГАЦЬКИЙ
 
 

Поділитися у соціальних мережах:

Прочитано 247 разів

У Вас немає прав на написання коментарів. Будь ласка, авторизуйтесь або пройдіть реєстрацію на сайті.

Проектування, монтаж, підключення та сервісне обслуговування СЕС у Кіровоградській області