Златопіль - Усі Новини Кіровоградщини



Останні новини

Читати усі новини
Экономное отопление для дома
Четвер, 08 лютого 2018 17:34

Степова дивізія, Блакитний отаман

Те, що українець з усіх сил завжди пнувся, аби навчити своїх дітей – загальновідома істина. І стара історія, і новітня література, і сякий-такий власний досвід знову й знову повертають до цієї думки. А тут ще й 10 лютого виповняється 120 років одного з таких дітей України. Отож, про Костя Пестушка-Блакитного.

Заможний (25 десятин землі) ганнівський середняк Юрій Семенович Пестушко з дружиною Олександрою поклав собі за мету вивести в люди сімох своїх дітей. І треба сказати, успішно впоралися із завданням. Дівчата – Поліна, Віра, Уляна – росли панночками-гімназистками. Вчилися у Кривому Розі. Хоч мати не силувала дочок до печі чи польових робіт, вони не цуралися мозолів, а навіть пишалися ними, не кажучи про суто дівочі заняття – шитво, в’язання тощо.

Хлопці, а їх було четверо, знали чи не всі таємниці селянського господарства. Уміли, як кажуть і волам хвости крутити і ще навесні вирахувати прибуток, що маячив восени. Кость, наприклад, ще в двокласній школі виявив непересічні здібності до математики. Закінчивши школу до Олександрівського механіко-технчіного училища (тепер Запорізький технічний університет).

Але трапилося так, що викладач математики не злюбив хлопця, бо той часто ставив запитання, на які вчитель не завжди мав відповідь. А студент по гарячих слідах пояснював аудиторії, чого не знав ментор.

Ясна річ, що хлопець, зрештою, одержав переекзаменовку, яку, не вдаривши влітку пельцем об палець здав успішно восени. Не вдаючись до з’ясування стосунків, хлопець того ж вечора побив усі шибки в помешканні свого кривдника. Наступного зголосився охотником на фронт, бо вже на всю силу вирувала світова війна. Йшов 1915 рік.
Інший син Федір також одержав освіту, і хоч його шкільні роки припали на часи боротьби за незалежну Україну, в еміграції видав 1946 року книгу «В Херсонських степах», де й оповів про свою «школу» та про «вчителів», котрі викладали під проводом його брата Костя науку повстанського руху. Отже, з підліткового віку пристав до війська.

Вплив брата був незаперечний, бо той відвоювавши два роки на фронтах, повернувся до рідної домівки георгіївським кавалером і офіцером. Мав сформовані політичні погляди – від денікінської мобілізації ухилився, а зачувши про більшовицьку, 5 травня на чолі загону новобранців прибув до

збірного пункту в Кривий Ріг. 10 травня при стройовому огляді, тільки-но одержавши зброю, відповідно підготовлена Пестушком молодь збунтувалася. Нейтралізувала гарнізон, знищила ЧК, підпорядкувала місто Директорії. Блискуча операція вдалася завдяки добре продуманому завчасно плану. Того ж дня створено штаб, контррозвідку, тилову службу. Кость Пестушко, прибравши псевдо «Блакитний» став командиром новоствореної Степової дивізії, яка згодом налічувала 12-20 тисяч багнетів. Це була не перша спроба створення загону. Дещо раніше Кость вже організовував збройний спротив, звернувшись до «сильних світу сього». Тоді його «куратором» був Нестор Махно, котрий виділив у допомогу багато зброї та набоїв. Пожертвував навіть чотири гармати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сонячна висота Антоніни Гурбанської. Штрих до творчого портрета лауреата обласної літературної премії імені Євгена Маланюка (ФОТО)

Ось і хочеться збагнути, звідки взялося стільки «бандитів» у невеликому тоді Кривому Розі та навколишніх селах. Якщо це виключно «куркульські синки», то яким заможним був той край, що народив стільки куркулів. А скільки їх пішло за Григор’євим, Махном, армії яких часом досягали 40-80 тисяч бійців. Можливо радянські джерела, щоб підкреслити значимість перемоги, завищували сили противника? Але подібні цифри наводять і антирадянські автори. Думається, неупередженому читачеві стало ясно, що цей рух не був класовим, а швидше національним. Адже вливався до нього люд з різних соціальних верств.

Та повернемося до особи Кості Пестушка.

Про що говорить факт, коли старші і чином, і віком чоловіки коряться простому парубку? Та про особисті його якості. Про сміливість, рішучість, розумну енергію. Спогади сучасників свідчать, як молодий командир в критичні хвилини боїв з’являвся в найгарячіших місцях. Із укриття чвалом вилітала четвірка коней-зміїв. Метрів за тридцять від ворога лоб в лоб круто розверталася, а з тачанки густо сіяли два кулемети, за одним з яких знаходився Пестушко, таким робом схиляючи шальки бою на свою користь. Учасник визвольних змагань Михайло Дорошенко, відзначаючи організаційні здібності отамана, вміння знайти спільну мову з масою й з окремою особистістю, пише: «Отаман Чучупака представив нам Блакитного і сказав, що віднині всі повстанські відділи об’єднані, а головним отаманом вибраний Кость Блакитний. Блакитний зробив коротку патріотичну промову і попередив бути обережними, бо є багато підступників. Повстанці були вражені і захоплені промовою молодого отамана. «Побільше б нам таких командирів», – гули вояки».

Цей вище середнього зросту, білолиций з великими сірими очима і чорними вусами та хвилястим волоссям парубок, вдаючись до сучасної термінології, іміджмейкера не потребував. Ошатне сіре вбрання військового крою, наваксовані офіцерські чоботи, револьвер справа, планшетка зліва і далекогляд на грудях додавали солідності. Користуючись своїм геройським виглядом та природною делікатністю, ще за білогвардійщини, він частенько, вбравшись у ворожий стрій, проникав до рядів добровольців з розвідувальними завданнями. Одного разу навіть проник до штабу самого генерала Лукомського, удостоївся аудієнції та повернувся не з порожніми руками – дістав копії з оперативних військових карт.

Кость  запровадив у дивізії порядки, що виключали шахрайство, грабежі й мародерство. Збереглися накази за його та начальника штабу підписами про смертні вироки особам, схопленим на гарячому, або на яких вказало потерпіле мирне населення. Документальні свідчення малюють стосунки бійців Степової дивізії з жіноцтвом, як звичайні в традиційному українському середовищі. Скажімо, Кость Пестушко (Блакитний) мав наречену, дочку землевласника Пастернака. Спочатку зустрічалися, далі справили заручини. Кость при всякій нагоді відвідував дівчину, не звертаючи увагу на інших красунь. У нього, як у кожного закоханого, світ клином зійшовся  на одних-єдиних любимих очах. У всякому разі, він маючи намір після розпуску дивізії пробиратися на захід, щоб з’єднатися з основними силами Директорії, вирішив попрощатися з батьками, зустрітися з нареченою і, якщо буде її згода, забрати із собою, аби одружитися. Це була остання зустріч, бо в рідному селі знайшовся учасник повстання, котрий видав Костя більшовикам.

Чим зрадник керувався, сьогодні важко сказати: ідейний, меркантильний, особистий мотив управляв його діями? Певно, не ідейний – адже ще вчора разом стояли пліч-о-пліч під одними синьо-жовтими прапорами. Особисті рахунки теж видаються сумнівними. Костя любили і дивізійники, і населення, чому є багато документальних підтверджень. Найшвидше, фатальною причиною трагедії були гроші, бо недарма ж здавна кажуть: «Слабка людина», маючи на увазі Мамону. 

Те, що Костя любили в народі, знаходило підтвердження пізніше, вже не за його життя. В кінці тридцятих сестра Віра була звільнена від учителювання в П’ятихатках за те, що «её брат людей разрывал на части». Вирішувати проблеми поїхала в Київ у Народну освіту. В установі за чергами яблуку нікуди впасти. Приєдналася й вона очікувати, аж тут трапилося неймовірне: якийсь високий начальник вийшов із свого кабінету, провів очима по черзі й зупинив свій погляд на Вірі Юріївні. Трохи вагаючись, підійшов і запитав:

– Как ваша фамилия?

– Козинец, – відповіла вона.

– Нет, ваша девичья фамилия, – дивиться пильно у вічі урядовець

– Пестушко Вера Юрьевна, – втомлено проказала жінка. Чоловік помітно змінився в лиці.

– Кості сестра? – ледве чутно, вже по-українськи, запитав він.

– Так, – здивувалася Віра. Довідавшись у чому справа, чиновник велів їхати їй додому.

– Ви повернетесь на своє місце, – прощаючись, запевнив він.

Доки Віра Юріївна добиралася до П’ятихаток у школі вже чекав наказ про поновлення її на роботі.

Про дії Степової дивізії дає уявлення її коротка хронологія. Ставши на ноги в середині травня 1920 року, вона не давала спокою червоним військам та ЧК аж до кінця листопада. За якихось півроку дивізія провела кілька масштабних операцій. Якщо спочатку звільнила Кривий Ріг, то всього через місяць розгромила червону дивізію на Херсонщині. А ще через місяць повторила напад на Херсон із взяттям міста. Наступ від баз дислокації і до повернення назад проводилися без заходу в населені пункти. Так зберігалася секретність операцій, виключалися непотрібні втрати. На цьому неухильно наполягав штаб. Суттєво поповнився особовий склад. За даними ЧК за тиждень до 26 липня до повстанців влилося більше 3000 чоловік.

Займаючи східну частину Кіровоградщини, дивізія відбивала червоні загони. Скажімо, 20.08. відбувся бій біля Новгородки та рейд до Інгуло-Кам’янки. 21.08. напад на червоних  на станції Куцівка. 22-23.08. – взяття Верблюжки і Новгородки.

Один із підрозділів зайняв Новогеоргіївськ, вийшовши з Червонокам’янки. Цей же загін під командою отамана Клепача повторив наступ на Новогеоргіївськ 28 серпня, провівши операції в районі Липового, Дмитрівки, Звенигородки, Павлиша, Онуфріївки. В Янові цього ж дня відбулася нарада організаційно-оперативного змісту, в якій взяло участь командування Степової дивізії. Початок осені ознаменувався боями 1 вересня за Мар’янівку та 4 вересня за Олександрію. Довелося відступити до Нового Стародуба. П’ятого вересня біля Петрового розгромлено більшовицький загін, десятого червоні намагалися відігратися біля Вершино-Кам’янки, проте невдало, бо населення підтримало земляків-дивізійників і словом, і ділом.

14.09. радянська розвідка доносила, що в районі Знам’янки-Пантаївки зосередилися повстанські сили – близько 14 тисяч багнетів з бронемашинами та артилерією. 16.09.відбулися повсюдні запеклі бої біля Трепівки, Красносілля, Цвітної, Дмитрівки, Знам’янки. 18.09. – бої в Олександрії, 22.09. – наступ на Медведівку, 24 .09. – взяття Григорівки, Братолюбівки. Штаби зосередилися у Верблюжці. 26.09. – перехід з боями від Ганнівки, Гуровки, Братолюбівки до Інгуло-Кам’янки, як вважали червоні, з метою оволодіти Єлисаветградом. Насправді ця експедиція Степової дивізії направлялася до Холодного яру з надією зібрати сили на майбутнє, оскільки польсько-радянська війна закінчилася. При потребі перезимувати там, час від часу випускаючи підрозділи на оперативний простір. Та бої ще продовжувалися. Наприклад, 7 жовтня біля Баландиного і Бандурового, 8-го кидок до Петрового, 10-11.10. – бої під Миронівкою, Лікарівкою, Новою Прагою. Частина сил змагається біля Верблюжки, Чечеліївки, Петрового, Глинського. Інша частина залишається біля Фундукліївки, Цибулева, Рубаного Лісу, Івангорода, Красносілля. Пізніше всі сили були кинуті на південь, ближче до рідних осель, бо надійшла звістка, що там безчинствують Перша й Друга кінні армії Будьонного і Миронова, двома потоками переливаючись із Польського фронту на Врангелівський, витоптуючи, грабуючи, вбиваючи все на своєму шляху. 16.10 червоні спалили Чечеліївку. 20-25.10. відбуваються бої біля Цибулева, Красносілля, Нового Стародуба, Павлиша. 29.10. будьонівці підступили до рідного села Костя Пестушка – Ганнівки, але їх розгромили підоспілі степовики.

Улистопаді Кость Блакитний провів демобілізацію дивізії з огляду на зиму. Вояки розійшлися по домівках, надійно приховавши зброю, включно з тачанками і бронемашинами. Однак навесні їм уже не судилося зібратися разом. На той час одні загинули, інші пристали до нових загонів. А хтось поміняв шаблюку на плуга, повернувшись до своїх начал. Костя Пестушка-Блакитного, як уже говорилося, намагалися схопити чекісти і він загинув на очах у батька, коли, відстрілюючись, намагався врятуватися втечею. Юрій Семенович просив комісара, аби поховати загиблого за українським звичаєм.

– Ну и сынка же ты бандитского воспитал, – почав збиткуватися той.  

– Але ж і ваші батьки не знають, чим ви тут займаєтесь, – з гідністю, без єдиного грубого слова старий розставив усі крапки над «і». 

Леонід БАГАЦЬКИЙ 

Фото: i.tyzhden.ua

Поділитися у соціальних мережах:

Прочитано 241 разів

У Вас немає прав на написання коментарів. Будь ласка, авторизуйтесь або пройдіть реєстрацію на сайті.

Проектування, монтаж, підключення та сервісне обслуговування СЕС у Кіровоградській області